Читати книгу - "Дивовижні пригоди Наталки в країні Часу, Ніна Воскресенська"

Із розповіді Її Величності Наталка довідалася, що світ, у якому ми живемо, має кілька вимірів. Перший - це довжина. Візьміть крейду і намалюйте на асфальті лінію. Ось ви й отримали простір із одним виміром. Біда лише в тому, що потім вам ціле життя доведеться рухатись лише вздовж цієї лінії. А це ж так нудно! Тоді знову візьміть крейду і домалюйте ще одну лінію, перпендикулярну до попередньої. Ви отримаєте двовимірний простір, або площину. Вже веселіше, чи не так? Але ось заковика: у такому просторі не можна підстрибувати вгору або просто видертися на дерево! Тому уявіть собі, що ви вмієте малювати в повітрі, і від тієї точки, де перетинаються дві накреслені раніше на асфальті лінії, подумки намалюйте третю. Вона вестиме вертикально вгору й перетворить наш простір із двовимірного на тривимірний. А вже в тривимірному просторі можна бігати, стрибати й робити все що заманеться. Але... весь час одне й те саме! Ось тут нам і стане у пригоді четвертий вимір. Намалювати його чи побачити, на жаль, не можливо. Його навіть уявити важко. Але завдяки тому, що він існує, у світі все постійно змінюється.

- Ви називаєте його часом, - завершила розповідь королева. - Все зрозуміло?

- Так.

- Тоді займемося твоїм бажанням.

Наталка спантеличено кліпнула. Цікава розповідь, але навіщо вона їй? У молодших класах такого не вивчають, хіба в старших.

Королева пильно глянула на дівчинку. Її обличчя посуворішало.

- Як, невже ти забула, що хотіла стати дорослою? - запитала вона роздратовано.

- Хіба це можливо? - здивувалася Наталка.

- Дівчинко, - відповіла їй королева несподівано суворо, - ти гадаєш, що я покинула б усі свої невідкладні справи лише для того, щоб прийти у ваш світ і просто потеревенити з тобою? Мені стало шкода тебе, адже дорослі зазвичай такі несправедливі. Ось я й вирішила тобі допомогти.

Ні-ні! Звісно, мені б дуже хотілося стати дорослою, але я не знаю, як до цього поставиться мама!

- О, - засміялася королева, - запевняю тебе, що твоя мама лише зрадіє такій зміні. Вирішуй, Наталко, іншої нагоди ти не матимеш!

Наталка замислилася, та лише на хвилинку. Справді, мама мало не щодня їй казала: «І коли ти нарешті подорослішаєш, доню!» Отже, вона не заперечуватиме, а справді зрадіє, як і стверджує ця дивна королева.

- Я згодна, - випалила дівчинка.

- Чудово! - заплескала в долоні Її Величність. - Я відчувала, що ми домовимося. Тепер можеш відпочивати. Добре виспися, бо завтра на тебе чекає нове життя.

Королева криво усміхнулася й попрямувала до старого годинника.

- Мало не забула, - раптом сказала вона. – Ти маєш мені щось подарувати, щоб віддячити за послугу. Не заперечуєш, якщо я візьму цей годинник?

- Так-так. Тобто ні... Я маю спитати дозволу у мами... - пробурмотіла Наталка.

Дівчинка розгубилася. Королева це помітила.

- Ось тобі й маєш! - крізь зуби процідила вона. - Хтось збирається стати дорослим, а не може самостійно прийняти жодного рішення. Гляди, я можу піти й без годинника, але ти ще довго залишатимешся малечею.

Королева відвернулася. Якби Наталка могла в цей час бачити її обличчя, вона одразу б помітила, що очі Її Величності палали недобрим вогнем, а чоло прорізала глибока зморшка. Та дівчинка нічого цього не бачила, бо її думки були зовсім про інше.

- То що ти вирішила? - знову запитала королева.

«Нехай буде що буде, - подумала Наталка. - Я не відмовлюся від такої нагоди. Годинник однаково зламаний. Від нього ніякої користі». А вголос додала:

- Забирайте, що хочете. Мені не шкода.

- Чудово! Чудово! - зареготала королева. Дикою кішкою вона стрибнула до годинника й торкнулася його.

Почулося різке дзеленчання.

- У тебе все гаразд, доню? - пролунав із коридору мамин голос.

Наталка нічого не встигла відповісти, бо раптом усе стихло. І зеленаве світло, і королева разом із годинником умить зникли. «Який чудернацький сон», - подумала Наталка.

Глава третя, в якій Наталчина мрія здійснюється

Уранці Наталка прокинулася від того, що Петрик наполегливо термосив її за плече:

- Матусю, прокидайся! Я вже зголоднів!

Дівчинка лише позіхнула й відштовхнула брата. Мовляв, чого причепився. Поспати не даєш!

Вона повернулася на другий бік і натягла на голову ковдру. Але Петрик не відставав. Він смикав за ковдру, намагаючись її стягнути, й волав усе голосніше й голосніше.

- Відчепися! - гаркнула Наталка на брата.

- Ти не моя мама! - заревів Петрик на весь голос.

- Нарешті зрозумів, - із полегшенням зітхнула дівчинка й позвала: - Мамо! Петрик хоче їсти!

Ніхто не озвався.

«Куди це поділася мама? - здивувалася Наталка. - Цікаво, що вона скаже, коли я їй розповім про свій дивовижний сон...» Вона солодко позіхнула й раптом відчула, що її ноги впираються в бильце ліжка. А ще вчора...

- Не може бути! - дівчинка підскочила, мов ошпарена. - Невже я виросла за ніч?

Вона з жахом глянула на свої велетенські руки й ноги. Так і є. Капці й шкільне плаття тепер їй хіба на носа налізуть!

Очима дівчинка пошукала старого годинника, який іще звечора стояв на полиці. Він зник.

- Не може бути! - заплескала в долоні Наталка. - То був не сон. Я тепер доросла людина і можу робити все що заманеться! Відтепер ніякої школи, а тільки розваги й розваги! Всі чули? - Вона глянула на Петрика згори вниз і додала з усмішкою: - А всіляка дрібнота нехай мені й під ногами не плутається.

Хлопчик заголосив так, що в Наталки аж задзвеніло у вухах:

- Мамо!

Дівчинка почухала потилицю:

- Доведеться пошукати маму, бо інакше до нас збіжаться всі сусіди. Ніколи не думала, що ти, братику, здатен волати голосніше від сирени пожежної машини.

Вона обійшла всю квартиру, зазирнула навіть у комірчину, але мами ніде не було.

- Одягайся, ходімо шукати маму. Тільки швидко. Я не хочу марнувати своє вимріяне доросле життя на тебе, - скомандувала вона братові.

Але хлопчик навідріз відмовився йти з дому без сніданку.

Наталка попленталася на кухню, сподіваючись, що перед тим, як піти, мама залишила їм щось на сніданок.