Читати книгу - "Гриша — мій кишеньковий помічник, MissStory"

Я поклала той гаманець на полицю, накрила книжкою з алгебри (вперше вона хоч для чогось знадобилась!) і вирішила — все, здалося. Було забагато цукру. І газованої. І подарунків з характером. Мозок підвис.

— Уяви собі, говорить гаманець, — пробурмотіла я вголос, коли всі вже розійшлись.

— Це не уява, — пролунало з-під алгебри.

Я зависла.

— Це ти… знову?

— Я нікуди й не зникав. Просто чекав, поки ти, нарешті, залишишся без свідків. Не хочу, щоб хтось подумав, що ти розмовляєш із речами. Знаєш, як це виглядає з боку?

Я повільно, дуже повільно зняла книжку з гаманця.

— Добре. Якщо ти і справді… живий, чи як це назвати… То хто ти?

— Григорій, — спокійно сказав гаманець. — Старший фінансовий консультант третього покоління.

Передавався з рук у руки, від гаманця до гаманця. І тепер настав мій час вести тебе в світ усвідомлених витрат і стабільного заощадження.

— Стабільного що?

— Заощадження. Це коли ти не витрачаєш все на жуйку, стікери та мишенят у капюшонах.

— Це були МІНІ-ПАНДИ! І вони були зі знижкою!

— Класика, — зітхнув Григорій. — Знижка — це не привід витрачати. Це пастка. Як сир у мишоловці. Красивий, але болісний.

Я втомлено сіла на ліжко.

— Гаразд. А що ти, гаманець зі словами, можеш мені порадити?

— Для початку — не носи всі гроші з собою. В тебе вони зникають швидше, ніж морозиво на пляжі.

А ще — навчися планувати.

— Що планувати?

— Все. Кишенькові витрати, подарунки, заощадження на нові навушники — бо ті, що зараз, скоро самі втечуть.

І, головне, веди облік.

— Облік? Я ж не бухгалтер!

— Ти — дитина. А це ще страшніше. Діти — головні спонсори жувальних імперій.

Я розсміялась.

— Добре, Григорій. Але я тебе все одно називатиму Гришею. Бо ти трохи буркотливий, трохи дивний, і дуже схожий на тітчиного кота. А той теж бурчить, коли я його не слухаю.

— Гриша, так Гриша, — буркнув гаманець. — Але не думай, що я дам тобі спуск. Я — не іграшка. Я твій… кишеньковий тренер.

— У мене буде гаманець як коуч?

— Саме так. І завтра ми почнемо з головного: чим «хочу» відрізняється від «треба».

— Ой ні, — зойкнула я. — Це вже пахне лекцією.

— Це пахне твоїм першим фінансовим просвітленням.

Готуйся, Марто. Завтра — ревізія рюкзака!

Я ще довго лежала, дивлячись у стелю, і думала: може, Ліза мені ще й розумні шкарпетки подарувала, але вони просто поки мовчать?