Читати книгу - "Пригоди Дракончика Люма, Марія Дивосвіт"

Одного ранку маленький дракончик Люм прокинувся й відчув, що повітря стало дуже холодним. Його золотисте світло тремтіло у морозній імлі.

Він визирнув зі своєї печерки і побачив: усе довкола вкрилося крижаними візерунками, а велике озеро в долині стало твердим, мов скло.

Звірята метушилися на березі.

— Що сталося? — запитав Люм.

— Під льодом залишилися чарівні квіти Веснянки, — пояснив старий Бобер. — Вони дають силу весні. Якщо їх не врятувати, весна цього року не прийде!

Люм замислився. Він не вмів вивергати вогонь, як великі дракони, а лише світився теплим світлом. Але він знав: потрібно діяти!

Він підлетів до озера й почав світити яскравіше й тепліше, намагаючись розтопити кригу. Та лід був занадто товстий.

Тоді Люм вигадав план.

— Нам потрібно працювати разом! — вигукнув він.

Він попросив Бобра побудувати канали, щоб вода могла рухатися під льодом. Лисичка допомогла розгрібати сніг, а сім’я Сов викликала теплі вітри своїми великими крилами.

Люм світив із усієї сили, зігріваючи землю.

Поступово лід почав тріскати. Спочатку маленькими тріщинами, а потім великими лусками!

І ось — нарешті! — озеро ожило. Під водою знову засяяли чарівні квіти Веснянки.

Земля затремтіла від радості, і перші теплі дощі полилися з неба. Весна повернулася!

Усі мешканці долини зібралися навколо Люма й радісно скандували:

— Люм — наш герой!

Маленький дракончик посміхнувся. Він знав: навіть якщо ти маленький і не маєш вогню, твоє світло і добре серце можуть розтопити навіть найміцніший лід.