Читати книгу - "Гречаний Мед, Роман Олійник (Argonayt)"

– Я подумаю, – ухильно відповіла жінка.

У Сеньйори Вероніки, яка походила зі славної родини Тернинка і раніше звалася Віра, або просто Вірця було непросте минуле. В далекій юності вона мала нещастя закохатися в хлопця на ім’я Мирон. Як це частенько буває в такому віці недосвідчена і наївна дівчина захопилася зовнішнім виглядом вродливого юнака не звертаючи особливої уваги на його характер. А варто було б, бо під красивою обгорткою виявилася абсолютно гнила серединка. Обранець Віри замість любові, турботи й сімейного затишку приніс їй лиш одні неприємності, розчарування та біди. Безпросвітний ледацюга та фанатичний любитель азартних ігор він врешті-решт встрянув в кримінальну історію і загримів у буцегарню залишивши молоду дружину з двома маленькими доньками без шеляга в кишені на існування.

Щоб виправити фінансове становище Віра була змушена віддати дітей на опіку родичам, а самій покинути Батьківщину і поїхати на заробітки за кордон. В сонячній Італії жінка відгарувала майже десять років і повернулася в рідне село з кругленькою сумою в іноземній валюті. Вдома вона не стала тринькати зароблені гроші на всілякі несуттєві дрібниці, а вирішила започаткувати власний бізнес. На околиці Підгайців, там де проходила автотраса державного значення, викупила занедбане приміщення і після капітального ремонту та реконструкції відкрила там піцерію. Звісно самотужки справитися з усіма клопотами та проблемами, що тоді виникли було нереально, та у жінки знайшлося декілька безвідмовних помічників. Серед них були і старші брати Віри, і доньки що вже сягнули підліткового віку, а найбільшу підтримку надав односельчанин Василь. Чоловік, що від народження накульгував на одну ногу і який мав до неї теплі почуття ще від тих часів як вони вчилися в школі.

Наполегливість, впертість і певна доля везіння принесли свої результати. Напіврозвалена будівля, споруджена ще за часів австрійського цісаря, перетворилася на популярну на всю околицю піцерію до якої частенько навідувалися як жителі Підгайців, так і чимало проїжджих, що подорожували прилеглою до села трасою. Віра стала не тільки її власницею, але й отримала жартівливо-поважне прізвисько Сеньйора Вероніка. Жінка на таке звертання не ображалася, бо мала веселу вдачу, цінувала хороший гумор й намагалася уникати всіляких конфліктних ситуацій. Саме тому на пропозицію старшої доньки відповіла без будь-якої конкретики. Не хотілося вбивати здоровий ентузіазм у дівчини такими прозаїчними речами як те що зараз у її матері елементарно не вистачить фізичних сил та банально часу, щоб ще й займатися бджолярством.