Читати книгу - "Пігмаліон"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Джентльмен. Даруйте, але я не маю дріб’язку.
Квіткарка. А я вам розміняю, копитане.
Джентльмен. Розміняєте фунт? Дрібнішого нічого не маю.
Квіткарка. Та що ви! Ох, купіть у мене квіточку, копитане! Я можу розміняти і півкрони. Візьміть ось це — за два пенси!
Джентльмен. Не мороч мені голови, будь доброю дівчиною! (Мацає по своїх кишенях). У мене й справді немає дріб’язку… Стривай: ось тобі три монетки по півпенса, якщо це тебе зарятує. (Відходить до-іншої колони).
Квіткарка(розчаровано, але зміркувавши, що півтора пенса це краще, ніж нічого). Спасибі, пане.
Перехожий(до дівчини). Будь обачна — краще дай йому за це квітку! Там он, у тебе за спиною, стоїть типчик і записує кожнісіньке слово з твоїх уст. (Усі обертаються до чоловіка, який занотовує щось собі в записничку).
Квіткарка(нажахано зриваючись на рівні ноги). Що я поганого зробила — що заговорила до того пана? Я маю право продавати квіточки де завгодно, аби тільки не стовбичила людям на дорозі. (Впадаючи в істерику). Я — порядна дівчина, пособіть мені! Я не зачіпала його — тільки просила купити у мене квіточку!
Зчиняється галас. Публіка здебільшого співчуває квіткарці, засуджуючи, однак, її надмірну вразливість. Глядачі, котрі старші, розважливіші, поплескують її заспокійливо по плечах, примовляючи: «Ну чого ти голосиш?» — «Хто тебе кривдить?» — «Ніхто тебе не зачепить». — «І чого кричати?» — «Ну годі-бо!» — «Вгамуйся!» Не такі терплячі велять їй заткнутись; питаються нечемно, чи «всі в неї вдома». Хто стоїть далі, не знаючи, в чому річ, тиснеться наперед, і галасу стає ще більше від запитань та відповідей на них: «Що за колотнеча?» — «А що вона?» — «А він де?» — «Та там нишпорка її записує!» — «Хто? Оцей?» — «Еге ж, оцей-о… Вимагала грошей у джентльмена». І таке інше.
Квіткарка(протискаючись до джентльмена, кричить несамовито). Ой, паночку, скажіть йому, щоб не писав на мене! Ви й не знаєте, що мені од того буде! Вони ж заберуть у мене дозвіл торгувати й виженуть мене на вулицю за те, що ніби чіплялася до мужчин. Вони…
Записувач(виступаючи наперед, праворуч від неї, а решта з’юрмлюється за ним). Ну, годі! Годі, годі! Хто тебе кривдить, ти, дурна дівчино? За кого ти мене маєш?
Перехожий. Все гаразд — він джентльмен: гляньте-но на його чиривики! (Пояснює записувачеві). Вона подумала, що ви — поліцайський навушник, пане!
Записувач(із жвавим інтересом). А що таке «поліцайський навушник»?
Перехожий(неспроможний пояснити). Це-е… ну та це поліцайський навушник та й годі! Як іще це назвати? Той, хто винюхує та доносить.
Квіткарка(все ще істерично). Я вам на Біблії присягну: щоб коли хоч словечко…
Записувач(владно, але добродушно). Ну, помовч, помовч. Невже я схожий на полісмена?
Квіткарка(аж ніяк не заспокоївшись). Тоді нащо вам записувати мої слова? Звідкіля мені знати, чи правильно ви мене записали? Ану покажіть, що ви там нашкрябали про мене! (Записувач розкриває свого записника й твердою рукою тримає перед її носом, хоча юрба, намагаючись читати через його плече, напирає, і хтось слабший не встояв би). Що це? Тут написано якось не так. Я цього не вчитаю!
Записувач. А я вчитаю. (Читає, достеменно відтворюючи її вимову). «Висиліше, копитане…»
Квіткарка(дуже сприкрено). Це ви того, що я назвала його копитаном? Я ж не хотіла його скривдити! (До джентльмена). Ой, паночку, попросіть його не писати на мене ахта за одне те слово! Ви ж…
Джентльмен. Акта? Я нікого не виню й не треба ніякого акта. (До записувача). Справді, пане, якщо ви — детектив, то вам нічого братись захищати мене від докучливих молодих жінок, поки я не попрошу вас. Адже всі бачили, що дівчина не мала нічого лихого на думці.
Юрба(демонструючи проти поліційної сваволі). Авжеж, усі бачили! Яке вам до неї діло? Нічого пхати носа, куди не слід! Вислужується чоловік! Записує, що люди говорять! Дівчина йому й слова не мовила! А якщо й сказала, то що? Добре мені діло: вже дівчині й від дощу не можна заховатись без того, щоб її не скривдили!.. (І так далі, і таке інше. Найчуліші із заступників відводять квіткарку назад до її місця на цоколі, де вона сідає і силкується погамувати своє хвилювання).
Перехожий. Ні, він не нишпорка. Просто він із тих, хто всюди пхає свого носа, хай йому абищо! Кажу вам: гляньте на його чи-ри-ви-ки.
Записувач(обернувшись до нього, приязно). А як там поживають усі ваші у Селсі?
Перехожий(підозріло). Хто сказав вам, що мій рід із Селсі?
Записувач. Та не переймайтеся. Бо таки з Селсі (До квіткарки). А як це вас занесло так далеко на схід? Ви ж народилися в Ліссон-Ґрові?
Квіткарка(жахнувшись). Ой, та що поганого в тому, що я вибралася з Ліссон-Ґрову? Я там жила у такому хліві — свиней і то тримають у кращому приміщенні; а платила по чотири й шість на тиждень! (Плаче). Ой-бги-бги-бги-ии…
Записувач. Та живіть, де хочете, тільки не зчиняйте ревища.
Джентльмен(до дівчини). Ну тихо, тихо! Він тебе не зачепить: ти маєш право жити, де тобі хочеться.
Саркастичний Перехожий(протиснувшись поміж записувачем і джентльменом). Хоч би й у палатах на Парк-Лейні! А я хотів би позмагатися з вами у житловому питанні, саме так!
Квіткарка(поринувши у невеселі роздуми над своїм кошиком, примовляє сама до себе дуже пригнічено). Я хороша дівчина, хороша.
Саркастичний(не звертаючи на неї уваги). Знаєте ви, звідкіля я родом?
Записувач(не роздумуючи). Із Гокстона.
Тут і там хихотіння. Народ непомалу зацікавлюється дійством, яке творить записувач.
Саркастичний(вражено). Ну, хто б подумав! Ви таки всезнайко, хай вам абищо!
Квіткарка(все ще леліючи свою покривджену гордість). Яке в нього право втручатися в мої діла? Аніякого права!
Перехожий(до неї). Звісно, що ніякого. А ти йому так не даруй цього. (До записувача). Слухайте-но: які такі законні підстави маєте ви знати все про людей, котрі про вас і знать не знають?
Квіткарка. Хай він там балака, що хоче, а мені з ним ніякого гендлю мати не хочеться.
Саркастичний. Атож: скажіть і джентльменові, звідки він, якщо вам охота ще погадати.
Записувач. Челтнем, Гарроу, Кембридж та Індія.
Джентльмен. Все правильно.
Регіт. Симпатії схиляються на бік записувача. Вигуки: «Вчистив йому як по писаному!» — «Він усе про всіх знає!» — «Чули, як він розказав панові, звідки той походить» — тощо.
Джентльмен. Чи смію запитати вас, пане:
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пігмаліон», після закриття браузера.