Читати книгу - "Поліанна"

401
0
21.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Поліанна" автора Елінор Портер. Жанр книги: 💛 Шкільні підручники / 💙 Класика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 ... 12
Перейти на сторінку:
згадувала про все, що сталося з нею за ці двадцять п'ять років. [9]
Тепер їй сорок, і вона сама як перст на цілому світі. Тато, мама, сестри — всі померли. Протягом багатьох років вона сама давала лад садибі й чималим грошам, що їх батько залишив у спадок. Люди співчували її самотності, а дехто радив запросити подругу чи компаньйонку, щоб жити разом. Але вона не потребувала ні їхнього співчуття, ні порад. Казала, що не вважає себе самотньою. Що любить самотність і тишу. І ось тепер!
Міс Полі підвелася з крісла — похмура, зі стиснутими губами. Звичайно, вона тішилася своїми чеснотами, почуттям обов'язку і сильною вдачею, які допомагали їй залишатися собою. Але — Поліа-нна... Це ж треба було вигадати таке ім'я!
СТАРИЙ ТОМ І НЕНСІ
У кімнатчині на горищі Ненсі заходилась підмітати й мити щіткою підлогу, особливу увагу звертаючи на закутки. Власне, інколи натужна праця була радше виходом для почуттів, ніж щирим прагненням: попри покірливий страх перед господинею, Ненсі була далеко не свята.
— Якби — я — могла — докопатися — до закуточків — її — душі, — бурмотіла вона під ніс, супроводжуючи кожне слово енергійним поштовхом держака з ганчіркою на кінці, — я б уже все звідти повичищала. Це ж треба додуматися — запхати бідну дитину в цю комірчину. Влітку тут дихнути не можна від спеки, а взимку не опалюється, і це в будинку, де безліч порожніх кімнат. Ото ж оті непотрібні діти. Тьху, — Ненсі з такою силою викрутила ганчірку, що пальці заболіли. — Як на мене, то [10] це не дитина, а хтось інший тут зайвий на цьому світі.
Деякий час вона працювала мовчки. А коли впоралась, ще раз із огидою окинула оком голу кімнат-чину.
— Ну, своє я зробила, — зітхнула вона. — Бруду немає... Та й іншого нічого теж немає. Бідолашна крихітка! Не знайти кращого місця, щоб поселити самотню дитину, яка скучила за домом! — додала вона наостанок і вийшла, грюкнувши дверима. "Ой!" — скрикнула вона, прикушуючи губу. А тоді затято подумала: "Ну й нехай. Нехай чує... Мені байдуже".
Тоді ж післяобід Ненсі знайшла вільну хвилинку, аби розпитати старого Тома, що багато років на присадибі висапував будяки та підрівнював лопатою доріжки.
— Містере Том, — почала вона, хутко озирнувшись, чи ніхто за нею не стежить. — А ви знаєте, до нас приїздить маленька дівчинка, яка житиме з міс Полі?
— Що? — перепитав старий, насилу випростуючи спину.
— Маленька дівчинка. Вона житиме у міс Полі.
— На жарти потягло? — посміхнувся з недовірою Том. — Ти ще скажи, що завтра сонце сяде на сході.
— Це щира правда. Вона сама сказала мені про це, — не вгавала Ненсі. — Це її небога, і їй одинадцять років.
Чоловік аж рота роззявив.
— Овва! Стривай-стривай... — бурмотів собі під ніс. І раптом у його побляклих очах засвітилася ніжність. — Це либонь... Ні, це, напевно, донечка міс Дженні. Ніхто ж з них більше не одружився. [11]
Авжеж, Ненсі, це донечка міс Дженні. Слава Богу. Невже мої старі очі справді побачать її?
— А хто така міс Дженні?
— О, то був янгол небесний, — із запалом промовив Том. — У старих господаря та господині вона була старшою дочкою. їй було двадцять, коли вона одружилася і виїхала звідси. Я чув, що всі її діти повмирали, крім останньої донечки. Напевне, оце ж бо вона й приїде.
— їй одинадцять років.
— Так, цілком можливо — кивнув садівник.
— А житиме вона на горищі. Нема в хазяйки сорому, — обурювалася Ненсі, озираючись водночас на будинок.
Старий Том спохмурнів. Але наступної миті він іронічно посміхнувся.
— Цікаво, як міс Полі уживатиметься тут з дитиною, — сказав він.
— Атож! А я не уявляю, як дитина уживатиметься тут із міс Полі, — підхопила Ненсі.
Старий засміявся.
— Здається, міс Полі тобі не до душі.
— Ніби вона хоч комусь до душі? — осудливо зауважила дівчина.
— Схоже, ти нічого не знаєш про любовні пригоди міс Полі, — поволі мовив старий.
— Любовні пригоди? Міс Полі? Ви нічого не плутаєте?
— А проте, це було, — кивнув Том.
— І той хлопець ще й досі живе у нашому містечку.
— Як його звуть?
— Не скажу. Мені не годиться про це розводитись.
Старий випростався на повен зріст. Його блакитні очі затуманеним зором подивилися на будинок, і в погляді відбилася щира гордість відданого слуги за родину, якій він слугував і яку любив протягом багатьох років.
— Вона і раптом кохання. Аж не віриться, — не вгавала Ненсі.
Старий Том похитав головою.
— Аби ж ти знала міс Полі так, як я, — заперечив він. — Колись вона була справжня краля. Та й зараз була б, якби схотіла.
— Краля? Міс Полі?
— Так. Варто їй розпустити коси, як колись, одягти капор з китичкою квітів та мереживну сукню з білими стрічками... справжня краля. Вона ж іще зовсім не стара, Ненсі.
— Не стара? В такому разі вона чудово удає з себе бабусю... самі подивіться, — пхикнула Ненсі.
— Знаю. Це почалося, відколи вона посварилася зі своїм коханим, — кивнув старий Том. — Вона після того наче полину й будяччя наїлася: усіх довкола шпиняє.
— Це точно, — з обуренням підхопила Ненсі. — Ніколи їй не догодиш, хоч як старайся! Я давно пішла б, якби не треба було допомагати родині. Але колись мені терпець урветься і я скажу їй усе, що про неї думаю, хоча мені після цього доведеться попрощатися зі своїм місцем. Ось побачите.
Старий Том похитав головою. [14]
— Знаю. І в мене було таке відчуття. Зрозуміти це можна, але, повір мені, дитино, це не найкращий вихід. Не найкращий.
І він знову узявся до роботи.
— Ненсі! — почувся різкий оклик.
— Т-так, мем, — запнулася Ненсі й поквапилася до будинку.
ПРИЇЗД ПОЛІАННИ
У належний час прийшла телеграма, у якій повідомлялося, що Поліанна приїде в Белдінґсвіл наступного дня, двадцять п'ятого червня, о четвертій годині. Прочитавши телеграму, міс Полі насупилася й піднялася сходами на горище і похмуро обдивилася кімнату.
Тут стояло дбайливо застелене ліжечко, два стільці зі спинками, вмивальниця, комод без дзеркала і невеличкий столик. Ні штор на мансардних вікнах, ні картин на голих стінах. Сонце цілий день розжарювало крівлю, і в кімнатці через це було, як у грубці. Захисних сіток від комах на вікнах не було, тому вони не відчинялися. І все ж одна муха уперто бриніла та билась об скло, намагаючись вирватися геть.
Міс Полі вбила муху і викинула у вікно (піднявши для цього раму на
1 2 3 ... 12
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Поліанна», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Поліанна"