Читати книгу - "Поїзд, що зник"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
- Розумієш, якби в житті трагічне і смішне були чітко поділені, то це було б уже не життя, а облдрамтеатр, де половина залу бореться зі сном, але заснути не може, бо надто голосно кричать актори на сцені. І занадто міцно хропе друга половина залу, яка звикла до крику вдома чи на роботі.
Від автора: більшість текстів у моїй історії написані від імені Олекси Сироти. І, по можливості, саме так, як він мені все це розповідав. Свою роль я обмежу до коротких нотаток і необхідних пояснень, викликаних тим, що за багато років і змінилось чималенько - від державного устрою до звичок і назв вулиць.
Отже, декорація класична. Пізній вечір. Надворі сльота і вирішальний рік котроїсь із п’ятирічок. На кухні у мого друга - затишок. Олекса кривиться, бо меле каву, і розповідає свою історію.
Олекса Сирота:
Я про що конкретно? Дивись: приходжу якось зранку на роботу, а у відділі регіт - за два поверхи чути. Це при умові, що стіни у нас метрові, ще з царських часів, і двері подвійні. Заходжу - і ноги у мене приростають до підлоги. У кабінеті повно народу, мало не увесь розшук. Посередині кімнати на табуреті сидить мужчина років сорока і по очах його видно - він не тут. А мав би бути, бо навколо нього бігає жіночка, приблизно такого ж віку, і кричить:
- Старий цапидло! Щоб тобі повилазило! Будеш бачити! Будеш бачити!
І через слово гамселить його товстою папкою якоїсь карної справи по голові. Тільки листочки розлітаються! А наші солдати правопорядку, замість припинити це неподобство, качаються від реготу по підлозі. Дехто вже й піну пускає в конвульсіях. Я тобі казав, що мені ноги одібрало? Отож! Бо папка, з якої листочки, як метелики, вилітають, то кримінальна справа, яку я вів півроку. Облазив усю Шулявку, двічі порвав штани у сутичках з тамтешніми собаками і один раз побився з неповнолітніми хуліганами, які чомусь вирішили, що я до їхніх дівчат клинці б’ю. Бо я був у цивільному, а вони пива перепили. Вчора з вечора я нарешті здав її Старому і от - маєш!
Зібрав я силу волі у кулак, кинувся на оту скажену, видер у неї рештки справи, саму її випхнув у коридор і підпер спиною двері. Вона, щоправда, ще хвилин зо п’ятнадцять бушувала з того боку, але столярка витримала. Тим часом мої колеги зі стадії істерики повернулися до нормального стану через етап нервової гикавки. Потерпілий мужчина, щоправда, так і залишився в ступорі аж до суду. Дали йому, забігаючи наперед, небагато і умовно. Бо судді із засідателями, коли прокурор звинувачення дочитав, довелося викликати «невідкладну». Пересміялись. А останньою краплею була реакція прокурора, який закінчив свою промову словами:
- При всій моїй повазі до суду, я не можу зрозуміти, що тут смішного?
А суть була в чому? Оте «старе цапидло» навіщось приперлось з відрядження на добу раніше. На біса? І, звичайно, без попередження. З вокзалу примчав додому, як молодий. Сюрприз вирішив жінці зробити, а зробив собі судимість. Одчиняє двері, заходить навшпиньки до подружньої спальні, - там напівморок, але з порогу видно, що над нижньою половиною його благовірної якась стороння гола задниця робить зворотно-поступальні рухи. Мужчина, знову ж таки навшпиньки, виходить до кухні, бере найбільшу чавунну пательню з ручкою, добряче розігріває її на газовій плиті, тихенько повертається до спальні і з розмаху ставить на сторонню задницю,- а процес триває!- щось на взірець знаку якості чи особистого клейма ВТК.
Жінчин бахур від болю та несподіванки дико верещить і вирубається. Жінка від того крику теж під ним втрачає свідомість. Свіжоспечений рогач кидає пательню у раковину на кухні і прямує до дверей. Потім стверджував, що на «явку з повинною». Аж тут вхідні двері розчиняються, до квартири заходить законна дружина з двома авоськами і радісно вигукує:
- От добре, що ти раніше приїхав! До нас моя сестра з чоловіком із Камчатки прилетіли. Так бідкались, що з тобою розминуться, бо їм увечері вже на Одесу. А що це у нас пригоріло?
А коли додивилася, то однією рукою - чоловікові в голову, а другою набрала підряд 01, 02, 03. ми були там першими! Потім «швидка» забрала обох родичів до лікарні. Останніми з’явилися пожежні - і теж добряче повеселилися.
Всю дорогу жінка «дозрівала», а вже в Управі вибухнула. Коли ошелешений чоловік пробурмотів: «Я недобачив…», вихопила з рук Старого мою папку… Що було далі, ти вже знаєш.
Ну коли наші відридали зо сміху і заспокоїлись, Старий, як завжди, знайшов, що розказати.
Від автора: у розповідях Олекси Сироти діяли конкретні люди, які мали свої імена, звання та посади. Зі зрозумілих причин замість цього я вживаю псевдоніми: «Старий», «Полковник» (або «Полкан»), «Комісар», «Отой з Бугра» тощо. В даному випадку Старий - то справді немолодий уже офіцер міліції, підполковник, колишній начальник розшуку. На момент служби Олекси Сироти його понизили до заступника начальника. Підвела відсутність вищої освіти. Нові часи, нові вимоги, нові віники. Фігурує також як «Підполковник».
Олекса Сирота:
«Оцьому дурневі з Камчатки, - каже Старий, - ще пощастило. Ну, поїсть якийсь час навстоячки, поспить на животі, не покупається в морі. Щоправда, користуватись унітазом буде складнувато. Але то вже його проблеми. Сам винен. Міг би до Одеси потерпіти. А міг би і не по задниці
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Поїзд, що зник», після закриття браузера.