Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Місто заклиначів дощу 📚 - Українською

Читати книгу - "Місто заклиначів дощу"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Місто заклиначів дощу" автора Томас Тімайєр. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 ... 92
Перейти на сторінку:
пахвою безцінну сумку, він одірвав руки від скелі й побіг. Спочатку повільно, але поступово збільшуючи швидкість. По ліву руч від нього куріла бездонна прірва. Але він біг усе швидше і швидше, і відстань до кінця небесної стежки скорочувалась. Сто метрів… сімдесят п’ять… п’ятдесят.

Він майже досяг місця, де карниз кінчався, коли на нього впала тінь переслідувача. Дивний запах ударив йому в ніс. Схоже на суміш трояндової олії і протухлого часнику. Він почув звук чужого дихання, яке змінилося шипінням, раптом відчув опік поміж лопаток і спробував дотягнутися до того місця, де горів біль.

Знову пролунав шиплячий звук. Цього разу щось штрикнуло його в плече. Він повернув голову — у плечі стриміла голка, довга й тонка, схожа на китайську паличку для їди.

Його думки почали плутатися. Зарості, до яких було вже зовсім близько, попливли кудись ген-ген. Здавалося, що виступ під ногами пружинить, немов зроблений з м’якої гуми.

Надія покинула його. Він спіткнувся об камінь, похитнувся, судорожно ловлячи рівновагу, і заледве не ступив у порожнечу. З-під ноги з гуркотом зірвався униз уламок гірської породи. Відчайдушно розмахуючи руками, він шукав, за що зачепитись, але навколо нічого не було. Ані виступу, ані гілки, ані звисаючого кореня.

І тоді безодня буквально усмоктала його.

З величезною швидкістю він мчав униз уздовж прямовисної стіни. У ній не було ні виступів, ані заглиблень — нічого, за що він міг би вхопитися й зупинити падіння. Повітря шмагало по обличчю з ураганною силою, гриміло у вухах. Він спробував крикнути, але туга повітряна подушка заштовхнула крик назад у його легені. Безладні картини минулого спалахували в його свідомості, змішуючись із маревними видіннями. Отрута, якою була змащена голка, діяла й далі. А потім він цілком виразно зрозумів, що за мить помре. То був кінець!

Усе виявилося даремним: і виснажлива мандрівка, і знання, яке йому вдалося добути з такими зусиллями…

Коли за кілька секунд його прийняла в свої обійми ловецька сітка, розтягнута біля підніжжя скелі вмілими руками, чоловік був непритомний. І, звичайно ж, не міг бачити, як до нього наближалося легке, яскраво розмальоване повітряне судно з наповненими вечірнім вітром вітрилами. Судно зупинилося, в його борту відчинився люк. Звідти висунувся важільний підйомний пристрій і перемістив його тіло на палубу.

У цю мить шкіряна сумка зісковзнула з його плеча і зникла в бурхливих водах річки. На це ніхто не звернув уваги, бо її власник перебував у глибокому забутті…

Частина 1
Колиска загадок
1

Берлін, три місяці по тому

Коли Оскар уперше побачив цього чоловіка, то відразу запідозрив: щось тут не так. Надто вже він упадав у вічі. На зріст під метр дев’яносто, широкий у плечах і грудях, як шафа, а на голові красується високий шовковий циліндр. Одягнений він був у чорне, як смола, шкіряне пальто, на ногах — підбиті сталевими підківками чоботи. Та навіть коли на все це не зважати, погляд насамперед притягував його розкішний ціпок. Він, як і все інше в зовнішності чоловіка, був того насиченого чорного кольору, який цілком поглинає світло. І лише набалдашник у формі лев’ячої голови виблискував позолотою.

Чоловікове обличчя лишалося в тіні, але Оскар зумів розгледіти далеко випнутий ніс, схожий на яструбиний дзьоб, окуляри в тонкій оправі, а також до синього виголені щоки. Волосся на скронях злегка сріблилося сивиною, а на потилиці було заплетене в косичку. Очі його не відривались від вітрини крамниці, що торгувала шпагами, шаблями та рапірами.

Якась прихована загроза йшла від цієї людини. За інших обставин Оскар постарався б триматися подалі від такого суб’єкта, але зараз його охопила жагуча цікавість. Що могла робити така заможна людина в цьому глухому кварталі? Чим вона займається і — це найважливіше! — що цінного вона може мати при собі? З іншого боку, цей чоловік вочевидь був не з тих, хто дозволить себе легко обікрасти. З такими треба бути насторожі.

Оскар уже вирішив був зайнятися пошуками іншої, більш підходящої жертви, як раптом його погляд зафіксував важливу деталь. Із кишені пальта незнайомця стирчав ріжок світло-брунатного шкіряного футляра. Та це ж так зване портмоне, їх зовсім недавно стали привозити з Парижа, і в них зазвичай зберігають гроші!

Спокуса була завелика.

Оскар сховався в підворітті, дістав із кишені флакончик одеколону і сприснув себе, щоб перебити неприємний нетряний запах. Він проробив це автоматично. Запорука злодійського успіху полягає в тому, щоб у жодному разі не виглядати, як убогий волоцюга, і не пахнути, як волоцюга. Ніщо не відштовхує благородних панів дужче, ніж запах бруду й убогості.

Хто хоче досягти успіху в своїй справі, мусить потурбуватися про відповідний образ. Незважаючи на те, що йому не виповнилося й п’ятнадцяти, на ньому штани й куртка з англійського твіду, черевики з добротної телячої шкіри, на голові майже новий фетровий капелюх — з отих, що носять студенти й підмайстри. На перший погляд Оскара неможливо відрізнити від дрібного конторського службовця. Одягнений так само, з течкою для паперів під пахвою, що ніби вказує на посаду посильного чи кур’єра, Оскар міг підійти до своїх «клієнтів», не викликаючи у них підозри і не змушуючи морщитися та переходити на інший бік вулиці.

Він квапливо перетнув вулицю прямо під носом швидкої двокінної запряжки і попростував до чоловіка. Трохи зсунувши капелюха назад, він прибрав вигляду зіваки, що витріщається на вітрини, а опинившись поруч із чоловіком, зупинився, присвиснув і з виглядом знавця промовив:

— Оце, скажу я вам, і називається справжніми клинками, еге ж? Вони такі відполіровані, що на них можна милуватися власним віддзеркаленням!

Незнайомець трохи повернув голову і немов прицілився в Оскара своїм яструбиним дзьобом.

— Щоразу, як проходжу тут, милуюся ними, — правив хлопець далі. — Колись-таки наскладаю грошенят і куплю один із них. Ота

1 2 3 ... 92
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Місто заклиначів дощу», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Місто заклиначів дощу"