Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Покійник «по-флотському», Наталія Михайлівна Лапікура 📚 - Українською

Читати книгу - "Покійник «по-флотському», Наталія Михайлівна Лапікура"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Покійник «по-флотському»" автора Наталія Михайлівна Лапікура. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 ... 24
Перейти на сторінку:
котроїсь із п'ятирічок. На кухні у мого друга — затишок. Олекса кривиться, бо меле каву, і розповідає свою історію.

Олекса Сирота:

Я про що конкретно? Дивись: приходжу якось зранку на роботу, а у відділі регіт — за два поверхи чути. Це при умові, що стіни у нас метрові, ще з царських часів, і двері подвійні. Заходжу — і ноги у мене приростають до підлоги. У кабінеті повно народу, мало не увесь розшук. Посередині кімнати на табуреті сидить чоловік років сорока і по очах його видно — він не тут. А мав би бути тут, бо навколо нього бігає жіночка, приблизно такого ж віку, і кричить:

— Старий цапидло! Щоб тобі повилазило! А будеш бачити! Будеш бачити!

І через слово гамселить його товстою текою якоїсь карної справи по голові. Тільки листочки розлітаються! А наші солдати правопорядку, замість припинити це неподобство, качаються від реготу по підлозі. Дехто вже й піну пускає в конвульсіях. Я тобі казав, що мені ноги відібрало? Отож! Бо тека, з якої листочки, як метелики, вилітають, то кримінальна справа, яку я вів півроку. Облазив усю Шулявку, двічі порвав штани у сутичках з тамтешніми собаками і один раз побився з неповнолітніми хуліганами, які чомусь вирішили, що я до їхніх дівчат клинці б'ю. Бо я був у цивільному, а вони пива перепили. Вчора з вечора я нарешті здав її Старому і от — маєш!

Зібрав я силу волі у кулак, кинувся на оту скажену, видер у неї рештки справи, саму її випхнув у коридор і підпер спиною двері. Вона, щоправда, ще хвилин зо п'ятнадцять бушувала з того боку, але столярка витримала. Тим часом мої колеги зі стадії істерики повернулися до нормального стану через етап нервової гикавки. Потерпілий чоловік, щоправда, так і залишився у ступорі аж до суду. Дали йому, забігаючи наперед, небагато і умовно. Бо судді із засідателями, коли прокурор звинувачення дочитав, довелося викликати «невідкладну». Пересміялись. А останньою краплею була реакція прокурора, який закінчив свою промову словами:

— При всій моїй повазі до суду, я не можу зрозуміти, що тут смішного?

А суть була в чому? Оте «старе цапидло» навіщось приперлось з відрядження на добу раніше. На біса? І, звичайно, без попередження. З вокзалу примчав додому, як молодий. Сюрприз вирішив жінці зробити, а зробив собі судимість. Одчиняє двері, заходить навшпиньки до подружньої спальні, — там напівморок, але з порогу видно, що над нижньою половиною його благовірної якась стороння гола дупа робить зворотно-поступальні рухи. Чоловік, знову ж таки навшпиньки, виходить до кухні, бере найбільшу чавунну пательню з ручкою, добряче розігріває її на газовій плиті, тихенько повертається до спальні і з розмаху ставить на сторонню дупу — а процес триває! — щось на взірець знаку якості чи особистого клейма ВТК.

Жінчин бахур від болю та несподіванки дико верещить і вирубається. Жінка від того крику теж під ним втрачає свідомість. Свіжоспечений рогач кидає пательню у раковину на кухні і — прожогом до дверей. Потім стверджував, що на «явку з повинною». Аж тут вхідні двері розчиняються, до квартири заходить законна дружина з двома авоськами і радісно вигукує:

— От добре, що ти раніше приїхав! До. нас моя сестра з чоловіком із Камчатки прилетіли. Так бідкались, що з тобою розминуться, бо їм увечері вже на Одесу. А що це у нас пригоріло?

А коли додивилася, то однією рукою — чоловікові в голову, а другою набрала підряд 01, 02, 03. Ми були там першими! Потім «швидка» забрала обох родичів до лікарні. Останніми з'явилися пожежники — і теж добряче повеселилися.

Всю дорогу жінка «дозрівала», а вже в Управі вибухнула. Коли ошелешений чоловік пробурмотів: «Я недобачив…», вихопила з рук Старого мою справу… Що було далі, ти вже знаєш.

Ну коли наші відридали зо сміху і заспокоїлись, Старий, як завжди, знайшов, що розказати.

Від автора: У розповідях Олекси Сироти діяли конкретні люди, які мали свої імена, звання та посади. Зі зрозумілих причин замість цього я вживаю псевдоніми: «Старий», «Полковник» (або «Полкан»), «Комісар», «Отой з Бугра» тощо. В даному випадку Старий — то справді немолодий уже офіцер міліціі, підполковник, колишній начальник розшуку. На момент служби Олекси Сироти його понизили до заступника начальника. Підвела відсутність вищої освіти. Нові часи, нові вимоги, нові віники. Фігурує також як «Підполковник».

Олекса Сирота:

«Оцьому дурневі з Камчатки, — каже Старий, — ще пощастило. Ну, поїсть якийсь час навстоячки, поспить на животі, не покупається в морі. Щоправда, користуватись унітазом буде важкувато. Але то вже його проблеми. Сам винен. Міг би до Одеси потерпіти. А міг би і не по дупі одержати. У мене після війни була схожа історія, по розшуку. Це я тоді тільки лейтенанта одержав. На ті роки, як хто чув від батьків, увесь Київ був одна суцільна «комуналка». Окрему квартиру давали, як Героя Радянського Союзу — навіть не кожному сотому. І от уявіть таку собі пару. Він молодий, красивий, розумний, зарплата велика, машина службова, а головне — ОКРЕМА квартира. Щоправда, на першому поверсі, але хто тоді на такі дрібниці зважав. Дружина молода, молодша за нього, бо він уже встиг і повоювати, і покомандувати, а вона після школи. Теж дуже гарна і не працює. Бо у чоловіка зарплата велика і він дружину дуже любить. І нічого, крім неї, не бачить. А на лавочці під парадним, як водиться, цілісінькі дні просиджують народні месниці. Старі, страшні, самотні, нікому й за гроші не потрібні.

І от одна із цих старих-страшних щоразу зачіпає щасливого закоханого:

— От ви усе працюєте, працюєте, а молода жінка вдома сидить. От ви перевірте, чим вона без вас займається. Мало що…

І отак щовечора: «От ви подумайте, от ви перевірте».

Інший би посміявся чи послав подалі. А наш начальник був ревнивий, як циган. Все мовчки вилицями грав. І догрався. Одного вечора підходить він до свого під'їзду, а та чорнорота вже аж підскакує від нетерпіння:

— От ви й допрацювались! Я ж вам

1 2 3 ... 24
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Покійник «по-флотському», Наталія Михайлівна Лапікура», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Покійник «по-флотському», Наталія Михайлівна Лапікура» жанру - 💙 Детективи:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Покійник «по-флотському», Наталія Михайлівна Лапікура"