Читати книгу - "Правила батьківства"

Річард Темплар

Ця книжка містить 11 розділів, і я починаю з правил, які допомагають зберегти здоровий глузд. Врешті-решт, якщо ви з ними не впораєтесь, решта правил навряд чи матимуть сенс.

Тих, хто щойно став батьками (чи тих, у кого ось-ось має з’явитися перша дитина), не хочу лякати, створюючи враження, що головне завдання батьків – не збожеволіти у скрутні часи та що наступні 18 років ви проведете, балансуючи на межі безумства. Зовсім ні. Лише іноді виникатимуть ситуації, коли можна втратити здоровий глузд, – і тут ви маєте бути насторожі. Однак таких моментів, на щастя, буде вкрай мало, і траплятимуться вони рідко. Та я маю підстави запевнити вас, що такі випробування не оминають нікого. Бо іноді вони кидають виклик навіть найкращим правилам для батьків.

Безперечно, ви отримаєте набагато більше задоволення від батьківства, якщо будете розсудливими. Ваше психічне здоров’я важливе не тільки для вас: вашим дітям також потрібні нормальні батьки. Лише декілька правил – і, якщо вам вдасться їх опанувати, ви поводитиметеся стримано там, де інші репетують.

Тож які батьки найкращі? Ті, які мають, здавалося б, природну здатність добирати слушні слова та робити правильні вчинки, і тому їхні діти щасливі, впевнені та врівноважені? Чи ви коли-небудь цікавилися, що сприяло їм у цьому? А тепер поміркуйте про тих, які, на ваш погляд, не надто успішні, й чому.

Усім хорошим батькам, яких я знаю, притаманна одна ключова спільна риса. Їх не напружує батьківство. А всі погані батьки чимось пригнічені. Гадаю, вони нервують не через власну недолугість (а мабуть, варто було б) – вони непокояться через різні дрібниці, й це заважає їм стати справді гарними татами й мамами.

Я знаю батьківську пару, схильну до патологічної охайності. Якщо їхні діти не знімуть взуття біля дверей, настане кінець світу. Навіть коли черевики чисті. Вони нервують, якщо діти не повертають якусь річ на місце чи влаштовують найменший безлад (хоч пізніше все прибирають). Діти не мають змоги почуватися невимушено та відчувати втіху, бо ж раптом у них на штанях з’явиться пляма від трави чи вони перевернуть пляшечку з кетчупом.

У мене є приятель, одержимий ідеєю змагань, через що його діти не мають спокою і зобов’язані перемагати у всіх товариських іграх, у яких беруть участь. А одна матуся втрачає розум, коли в її дитини подряпані коліна. Б’юся об заклад, ви також можете навести купу подібних прикладів про знайомих вам людей.

По-справжньому гарні батьки, які мені траплялися, прагнуть бачити своїх дітей жвавими, галасливими, неохайними, які сваряться через дрібниці, плачуть і забруднюють одяг. Вони не надають цьому великого значення, бо знають, що попереду 18 років, аби перетворити малих бешкетників на респектабельних дорослих. І вони не квапляться. Щоб домогтися від дітей дорослих вчинків, поспіх не потрібен – згодом вони самі цього прагнутимуть.

Зазначу, що цієї настанови з часом стає легше дотримуватись; хоча не всі досягають тієї невимушеності, що притаманна батькам, які належним чином оволоділи Правилами. Набагато важче розпружитися з першим у вашому житті немовлям, ніж із підлітком, що стоїть на порозі дорослого життя. З немовлям вам треба зосереджуватися на життєво важливих речах: воно має бути здоровим, нагодованим, йому має бути зручно, а через решту не варто хвилюватися. Не має значення, чи правильно ви застібнули всі кнопки на одязі, чи знайшли сьогодні час для купання, чи не забули взяти піжаму для малюка (так, я знаю про один такий випадок; між іншим, матуся не відчувала неспокою, адже вона дотримується Правил).

Зрештою, набагато краще, якщо наприкінці дня ви сядете, задерете ноги, наповните келихи вином або джином із тоніком[2] і весело скажете одне одному: «Хух… усі живі-здорові, тож, напевне, ми все зробили правильно».

По-справжньому гарні батьки прагнуть бачити своїх дітей жвавими, галасливими, неохайними, які сваряться через дрібниці, плачуть і забруднюють одяг.

Чи ви коли-небудь замислювалися над тим, як це – мати досконалих батьків? Поміркуйте над цим зараз. Уявіть, що ваші батьки були бездоганними, коли виховували вас (закладаюся, що вони припускалися помилок)[3]. Отже, вони були взірцевими батьками і ваша мати завжди мала рацію. Чи це весело і приємно? Звісно, ні.

Річ у тім, що діти у процесі дорослішання мають потребу чинити опір і когось звинувачувати. Боюся, що це неминуча ваша роль. Тож чому б не дати їм привід для таких докорів?

Отже, про яку ваду мова? Звісно, це не схильність до жорстокості чи образ – оберіть те, що не буде нерозважливим і свідчитиме про певну слабкість людської натури. Можливо, ви трохи імпульсивніші, ніж годиться? Або схильні надмірно тиснути на своїх дітей? А може, ви трішечки зациклені на чистоті та наведенні ладу? Та що завгодно, а ще краще – не перейматися і задовольнитися притаманними вам недоліками. Добре, коли у вас одна-дві вади, які стануть вам у пригоді.

Звісно, це не означає, що тепер ви застраховані від неприємностей і вам не варто прагнути стати кращими батьками. Інакше решта книжки була б непотрібною, не кажучи вже про все інше. Ідеться лише про те, щоб не картати себе надмірно, коли виявиться, що ви не зовсім відповідаєте стандартам, які самі ж установили. Врешті-решт, чи змогли б ви стати прикладом для своїх дітей, уникнувши невдач, хоча б незначних? Я не хотів би виправдовувати сподівання таких батьків. Гадаю, вашим дітям така перспектива також не до вподоби.

Ваші діти однаково матимуть, що вам закинути, тому що саме так завжди стається. І якщо ви досконалі, вони знайдуть підстави, щоб звинуватити вас у цьому. Ви не можете перемогти апріорі. Ви можете лише сподіватися, що колись, як ваші діти самі стануть батьками, вони зрозуміють, що насправді мають бути вдячні вам за вашу недосконалість.

Ваші діти однаково матимуть, що вам закинути, тому що саме так завжди стається.

У задоволених батьків – задоволені діти. Дорослішаючи, я усвідомив, що батьки, які перебувають у стані стресу, не дають дітям почуватися спокійно й затишно. Тож очевидно, що треба себе контролювати й намагатися бути