Читати книгу - "Житель Каркози, Амброз Бірс"

Його грані стерлися до округлості, а кути затупилися, поверхня потріскалася та полущилася. Сяючі частинки слюди - залишки його занепаду - були розкидані довкола на землі. Цей камінь, вочевидь, указував на могилу, з якої виросло багатовікове дерево. Сильні корені дерева захопили могилу й тримали кам’яну плиту, наче в’язня.

Раптово вітер здув кілька сухих листків та гілочок із верхівки кам’яної плити; я побачив напис на барельєфі та нахилився, щоби його прочитати. О Господи! На ньому моє повне ім’я!

Дата мого народження!

Дата моєї смерті!

Я підскочив від жаху. Рівний промінь світла осяяв дерево. На сході світало. Я стояв між деревом та широким червоним диском - на стовбур не падала тінь!

Хор виючих вовків вітав світанок. Вони сиділи на задніх лапах, поодинокі та в зграях, на вершинах нерівних пагорбів та курганів, заселяючи половину моєї дослідженої пустелі аж до виднокраю. Тоді я зрозумів, що це - руїни давнього та відомого міста Каркоса.

Так записав медіум Бейроллз від імені духа Госейба Алара Робардіна.

© ХРАМЧЕНКО Ірина, переклад з англійської, 2010.