Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Риль. Любов дракона 📚 - Українською

Читати книгу - "Риль. Любов дракона"

411
0
21.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Риль. Любов дракона" автора Катерина Боброва. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 ... 11
Перейти на сторінку:
намок і важкої гирею потягнув її на дно. Риль заборсалася, намагаючись впоратися із застібкою. Як на зло, та розмокла і ніяк не хотіла піддаватися. Дівчина вже майже опустилася на дно, коли під нею почала розкручуватися воронка переміщення. «Матінко, – подумки зойкнула дівчина, – та за що мені все це!»

Ці ідіоти і вектор налаштовувати як слід не вміють. Викине її невідомо де, і як їй додому повертатися? Доведеться у братика допомоги просити, а це значить, накрилася її підготовка до заліку, та ще й прочуханки вдома не уникнути. Добре, якщо на сам залік не запізниться! Так… просто чудово підготувалася!

Застібка нарешті піддалася, і плащ важким каменем упав прямо у воронку. «Щоб ти вдавилася, зараза, а ще краще твій господар», – побажала воронці дівчина і спробувала рвонути в бік, але хижачка вже зачепила свою жертву і повільно втягнула Риль всередину виру.

З іншого боку порталу напрочуд мало що змінилося. Вода залишилася водою, щоправда, тепер вона стала прохолоднішою, та й простір навколо значно розширився. Явно не в калюжу її викинуло. Повітря в легенях стрімко закінчувалося, і дівчина вирішила заради різноманітності поплисти не вниз, а вгору. Заодно і озирнутися не завадило б. У легенях вже горіло від нестачі повітря, коли дівчина виринула з води. В обличчя вдарила хвиля і заліпила очі, ніс і вуха. Вода потрапила в рот і несподівано виявилася гіркою і солоною. Дівчина закашлялась.

«Матінко, поверни мене назад!» – благала Риль, коли чергова хвиля підняла її на свій пінистий гребінь, і вона змогла озирнутися. Найгірший кошмар постав перед її відчайдушним поглядом. Величезне чорне вариво хлюпалося, булькало, перекочуючи тонни води. Зверху завивав повітряний ополоник, не даючи хвилям ні хвилини спокою. І в центрі всього цього котла бовталася крихітна людська фігура. «Все, кінець!» – прийшла відсторонено спокійна думка.

Раптово яскравий спалах блискавки висвітлив темний силует, ліниво дрейфуючий вдалині. Риль не повірила своїм очам: схоже, похорони скасовуються. І плювати вже на залік – аби вижити.

Вигляд у виростаючою з води дерев'яної махини корабля був захоплюючим і дивним. У мертвечо-блакитних відблисках блискавок здавалося, ніби він вийшов з глибин віків легендою, майже нереальним у своєму існуванні тут, посеред бурі. Голі щогли самотньо тяглися в небо, позбавлені своїх вітрил. Розчепіривши лише одне крило, на носі сиділа страшна страхолюдина, здатна одним своїм виглядом відлякати непроханих гостей. Облуплені борти давно потребували фарбування, а днище стало домом для численних морських мешканців.

Риль вчепилася в дерев'яну обшивку корабля мертвою хваткою. Їй потрібен невеликий відпочинок, а потім вона попливе до носа корабля і спробує піднятися нагору по якірному ланцюгу. Пальці зісковзували, та й хвиля норовила затягнути під днище судна. Довелося, зціпивши зуби від напруги, плисти вперед.

На півдорозі щось боляче вдарило по руці, потім по голові і застукало збоку по обшивці корабля. Новий шквал – і перед очима дівчини, витанцьовуючи в повітрі, пролетіла мотузка з прив’язаною до неї щаблиною.

Вітер нещадно смикав мотузяну драбину, а заодно і ту божевільну, що намагалася по ній піднятися. Риль збилася з рахунку, скільки разів вона притулялася до борта корабля усіма частинами свого багатостраждального тіла. Дерево, злісно вишкірившись скалками, щедро встромляло їх у тіло незваної гості. Дівчина шипіла від болю, лаялася, але вперто повзла вгору.

Нарешті над головою завиднівся борт корабля. Вона акуратно перелізла через розхитані дошки і, важко дихаючи, звалилася на палубу. Спалах блискавки – можна озирнутися, а заодно і здивуватися – палуба виявилася порожньою, а шторм у самому розпалі. Ніс у черговий раз задерся на височенну хвилю і стрімко полетів униз, щедро обливши водою половину корабля.

Видно було погано, рідкісні спалахи блискавок давали занадто слабке освітлення, і Риль спробувала зорієнтуватися, вдихаючи корабельні запахи. Результат був невтішний. Пахло морем, але не людьми. Не відчувалося в повітрі ані запаху приготовленої їжі, ані наловленої риби, ані надраєної з милом палуби. Холод заповзав у душу, змушуючи щільніше притиснутися до борту корабля і напруженіше вдивлятися в темряву. Інстинкти волали про небезпеку і про те, що краще пошукати укриття, ніж йти зараз на розвідку. Краще перечекати ніч де-небудь у затишному куточку, хоча б серед тих бочок, що стоять неподалік, поскрипуючи обв'язаними мотузками.

Риль майже повзком дісталася бочок, навпомацки знайшла край парусини, що прикривала бочки, і забилася під неї, намагаючись не надто голосно стукати зубами від холоду. Сиділа, зіщулившись у грудочку, прислухаючись до шаленого плескоту хвиль за бортом і дикого завивання вітру. Буря тільки почала розходитися, прагнучи дістатися до палуби нахабного кораблика і перевірити, чи немає там кого живого.

Несподівано вітер стих. Так буває, коли буря, немов утомившись, відправляється на відпочинок, щоб набратися сили перед черговою атакою. І немає нічого більш чарівного, ніж цей уявний спокій, коли все завмирає в очікуванні ще більш запеклих ударів стихії.

Палуба раптово оживає. Дробний стукіт підборів лунає зовсім поруч з місцем, де зачаїлася дівчина. Хтось невидимий квапливо проходить повз. Риль тихенько визирає зі свого притулку, і дивне видовище постає перед нею. Палубою, на висоті трохи більше метра, по повітрю пливе ліхтар. Ось він завмирає в повітрі і, хитнувшись, розвертається до лівого борту, ніби чиясь невидима рука керує ліхтарем. У цей момент яскравий спалах блискавки освітлює корабель, і дівчина завмирає від жаху – палуба порожня. Самотній ліхтар висить у повітрі, але його господаря не видно.

– Оце так погодка сьогодні, – крізь скрип снастей доноситься до дівчини чийсь голос. І Риль пірнає назад під парусину.

– Твоя правда, розгулялася буря не на жарт. Ех, люблю я, коли палуба під ногами ходором ходить, аж живим себе відчуваєш, як в старі добрі часи.

– Ти тому зі своїм ліхтарем тягаєшся? Ностальгуєш, старий шкарбуне?

– Наче ти не згадуєш себе живим? Всі ми ностальгуємо. Мені сьогодні людським духом війнуло, о-о-он біля тих бочок.

– Це твій маразм там пахне. Мабуть, знову дівчину згадував?

– Згадував. Чому ж приємне щось не згадати? Хороша була. Що й казати. Тіло біленьке, м'ясо м'якенька і смачна-а-а-а, напевно. Шкода, довелося її Блідолицому віддати.

– Ну, у нього в Терлістагах теж не мед. Довго вона там не протягне. З його підземель ще ніхто живим не вийшов.

– Так-то воно так, – зітхнув невидимий співрозмовник, – пішли, чи що, в карти перекинемося, а то дивись, як море біснується. Палубу точно заллє, а мокнути мені щось не хочеться, нехай навіть і по пам'яті.

На палубі почулись кроки, які, на полегшення дівчини, затихли на іншому кінці судна. Заскрипіли давно не змащені двері, гулко

1 2 3 ... 11
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Риль. Любов дракона», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Риль. Любов дракона"