Читати книгу - "Принцеса драконів, Ana Mils"

-    Де Анна? Вона захворіла? – тривожно запитав Клаус.
-    Ох, можна і так сказати. – важко зітхнула Джесіка, сівши за стіл.
-    Що таке? 
-    Вона з кимось побилася. У неї синець на щоці. Ось тут біля губ. – показуючи на собі, сказала Джес.
-    Надіюсь не через спідничку – з легким сміхом сказав Клаус.
-    Перестань. Але це не саме головне. – тривожно подивившись на Клауса, сказала жінка.
Клаус помітив тривогу Джесіки, тому відклав сніданок в сторону і взяв її за руку. 
-    Джес, я надіюсь, що це не те, що я думаю. – уже і сам хвилюючись, промовив чоловік.
-    Їй снилася лисиця. По опису це та сама лисиця, що часто снилася Клер під час вагітності. Це знак. Думаєш варто з нею поговорити?
Клаус опустив очі. 
-    Чесно…не знаю. Давай почекаємо? Не будемо псувати їй настрій перед вісімнадцятиліттям. 
-    Думаю, ти маєш рацію. Та ми не можемо довго приховувати правду. Рано чи пізно вона має дізнатися. 
Клаус підсів до Джесіки та обійняв. 
Так Анна лежала на ліжку  і зовсім не виходила  на двір.  Ввечері Джесіка зателефонувала до Емми, розповіла все та попросила прийти. На наступний ранок Емма прийшла до Анни. 
Стук в двері.
-    Клаус, хтось прийшов – почувся крик з іншої кімнати.
-    Я відкрию, Джес. – крикнув у відповідь чоловік.
Клаус відчинив двері. 
-    Доброго ранку, містер Сміт. – радісно промовила Емма.
-    Привіт. – з усмішкою у відповідь сказав Клаус.
-    Я до Анни.
-    Вона у себе. Проходь.
Емма зайшла в кімнату Анни.
-    Привіт. –щасливо промовила Емма.
-    О, Емма! Я так рада тебе бачити. 
Емма сіла поруч на ліжко Анни.
-    Джесіка мені все розповіла. З ким ти побилася? 
-    Емма… - опустила очі Анна і просто не хотіла про це говорити.
-    Анна! – строго сказала Емма.
Анна знала, що з Еммою перечити не має сенсу, тому розповіла про напад Беатріс. 
Емма ледве себе стримувала.
Анні стало страшнувато. 
-    Емма…?
Емма підскочила з ліжка та сердито проказала:
-    От стерво! У неї супер багаті батьки, навіщо їй взагалі вчитися? Я і не думала, що вона на таке здатне.
-    Я також… - тихенько з усмішкою сказала Анна.
-    Я з Беатріс розберуся пізніше, а з тобою зараз. – серйозно промовила Емма.
-    Що ти маєш на увазі? – сміючись запитала Анна.
-    А ну, давай, вставай! Я поведу тебе на двір. Скільки можна вже в ліжку лежати?
Емма елегантно подала Анні руку. Анна лагідно посміхнулася та дала руку у відповідь, встаючи з ліжка. Вони трішки походили по садку, а потім Емма пішла додому. 
Анні знову снився той самий сон, що й минулого разу.
На другий день Емма підійшла до Беатріс, яка сиділа за своєю партою. Емма з всієї сили вдарила руками по парті. Беатріс крикнула від несподіванки. 
-    Вийдемо!? – сердито сказала Емма.
Беатріс одразу зрозуміла про що буде йти мова. Їй стало страшнувато, але вона таки пішла.  Емма повела Беатріс на задній двір школи.  Емма зупинилася і розвернулася до Беатріс спиною, а потім різко повернулася і вдарила її по лиці кулаком. Беатріс упала. В неї пішла кров з носа.
-    Ну що, подобається? Може повторити? – крикнула Емма.
Беатріс витираючи кров рукавом, сказала :
-    Не треба, Еммо, почекай. Послухай. Так! Я винна! Я жахливо вчинила із Анною...
-    Що? – здивовано запитала Емма. 
-    Я обов’язково попрошу в неї пробачення. Але…послухай. В той день сталося дещо дивне.  
-    Цікаво і що ж? – глузливо сказала Емма.
Беатріс прокашлявши, продовжила:
-    Це прозвучить безглуздо, але…У Анни…світилися очі і…
-    Я напевно тебе занадто сильно вдарила. Що ти верзеш?
-    Я не брешу! – з жалісними очима крикнула Беатріс – А ще вона обпекла моїм дівчатам руки, коли вони її держали. Ти можеш піти до них і сама в усьому переконатися.
-    Прекрасно, ходімо! – Емма взяла її за руку і підняла.
Беатріс опустила очі до землі, трішки помовчала та й сказала:
-    Ти можеш піти й без мене. 
-    Тобто ти хочеш мене обдурити?
-    Ні, просто ми більше не подруги, та й ніколи ними не були…
-    Хах, то це не Анна мерзенна, а ти. – з відразою сказала Емма і пішла. А Беатріс так і стояла, дивлячись їй в слід.
Тим часом Анна вирішила піти в ліс. Адже, вона не ходила туди аж два дня. Це занадто довгий термін і вона за ним вже скучила. Тим більше ті сни здавалися їй дивними. Зайшовши в ліс, Анна наче знову на світ народилася. Там було так свіжо та просторо. Анна пішла в серце лісу. Вона спокійно йшла, але раптом побачила якесь сяйво, яке йшло із-за кущів. Анна  полізла в ті кущі. Вона побачила ту саму лисицю, що снилася їй. Вона була така, як і в снах: пишне оранжеве хутро, з двома хвостами та довгими вушками. Як і в сні, лисиця звала Анну за собою і дівчина пішла. 
Анна йшла за нею, не дивлячись навіть під ноги. Те прекрасне створіння просто манило її. 
Та раптом і тварина і сяйво зникли. Анна стояла в самій густій частині лісу. Рослинність там була дуже багатою і рясною, вологість там була вищою, ніж в інших частинах лісу. Анна ніколи не бачила цього в лісі. Вона була дуже здивована. 
Ступивши кілька кроків назад, вона наступила на щось тверде і велике. Подивившись на землю, вона нічого не побачила, але через буквально секунду щось почало набуватися форми і кольору. І ось уже перед нею з’явився великий звір. То був дракон! Він замахав своїми величними крилами, що все сухе листя полетіло на Анну. 
-    Ей! Можна акуратніше? – випльовуючи з рота листя та обтрусюючи одяг, крикнула дівчина.
Звір нахилився до неї і вони обоє зустрілися поглядами. 
Та раптом почувся якісь звуки, наче хтось йшов.  Дракон обгорнув Анну своїми крилами. Анна злякавшись, закрила голову руками і нагнулася. Заспокоївшись, вона побачила людей, які пройшли повз них. То була пара з дітьми. Дівчина розвернулася до звіра і запитала з широко розплющеними очима:
-    Вони нас не побачили…? Як?
-    Магія. – відповів дракон. 
Дівчина дивилася на нього, думаючи, що в неї просто якісь марення.
-     Я померла?  
Звір лиш дивився на неї.
-    Я точно померла, якщо ти ще й говориш – з насмішкою сказала Анна.
Дракон різко наблизив голову до Анни, майже впритул і сказав:
- Ти мене розумієш?
- Так, я тебе розумію. Але мене хвилює не те, що я тебе розумію, а те, чи ти справжній, чи я просто здуріла.
- А мене хвилює, чому ти мене розумієш – серйозно і дещо серйозно сказав звір.
Дівчина мовчки дивилася на нього. 
-    Ти не померла і це не марення. Я реальний. Я живу в цьому лісі уже декілька тисячоліть. Я бачив тебе, коли ти приходила сюди. 
-    Я приходила, щоб полюбуватися ранковим лісом і залишитися на одинці з думками. Чому я раніше тебе не бачила, та й взагалі цю красу? Я ж знаю цей ліс як себе.
-    Це мій власний куточок. Я вирішую кому бачити його, а кому ні. - відповів дракон. 
-    Чому дозволив мені? – з милою усмішкою запитала Анна.
-    Тебе Лисиця Долі привела сюди. Не розумію навіщо. 
-    Це доля. – зі сміхом сказала Анна.
-    Я уникаю зістрічей з людьми – я ховаюся від них! Ти…
-    Ти правильно робиш, адже люди – мерзенні й жорстокі істоти. – сказала Анна, сівши на землю та склавши ноги мелетеликом. Якщо вони про тебе дізнаються, то зразу же вб’ють. Навіть, якщо ти не несеш ніякої загрози. Людям аби знищити все красиве та чарівне. 
Дракон здивовано дивився на неї. Вона сказала все те, що хотів сказати він сам. 
-    Люди давно забули про магію та красу природи. 
-    Угу… - тихо відповіла Анна.
Дракон подивився на неї і вирішив розповісти свою історію. Він подумав, що їй можна довіряти, раз Лисиця Долі привела її до нього. І те, що вона його розуміє – точно не співпадіння. 
-    У мене був дім, де я жив зі своїми батьками. Наша планета називалася Ірсу – це світ драконів. Наш…
-    Прямо планета? – перебила вона дракона.
-    У всьому Всесвіті живе не лише одна Земля. Є ще багато світів. Тож, наш король – Ладон був найвеличнішим драконом. Він був красивим і вірним правителем. Одного разу йому закортіло відвідати Землю, Він захоплювався людьми, які потім його і знищили – зовсім тихо сказав дракон. 
Для подорожі йому було потрібно щось, щоб здобути людський облік. Ладон звернувся до свого давнього друга – чаклуна. Чаклун зробив за допомогою магії амулет у вигляді золотого дракона, який обвивав дорогоцінний камінь. Саме в цьому камені знаходилася  вся магія. Король, надівши амулет, перетворився на неймовірно привабливого чоловіка із золотистим   довгим волоссям. Чаклун відкрив портал на Землю. Король увійшов у портам і потрапив в романтичне місто Париж. Перед ним стояла велична споруда – Ейфелева Вежа. Він ходив, роздивлявся людей. Кожна людина була різною і красивою. Ладону зокортіло принести щось із людської їжі своїм драконам. Він побачив лавку з якимись фруктами, то були яблука. Король підійшов, взяв декілька яблук і пішов.  Продавець, який стояв з очима, як у переляканого ляща, побіг за ним. 
Біжучи, кричав: 
-    Стій! Крадій. Поверни яблука!
Продавець підбіг до Ладона і почав кричати:
-    А хто буде платити? Давай гроші. Чи ти думаєш, що в нас все безплатне?
Ладон дивився на чоловіка, не розуміючи, що він говорить, адже продавець говорив на французькій мові. А той все кричав і кричав. Та раптом підбігла якась дівчина. 
-    Що сталося, дядько Бен? – тривожно запитала вона.
-    Подивись, взяв яблука і не дав грошей. – обурено сказав старик.
Дівчина подивилася на Ладона і сказала: 
-    Почекай тут, розумієш?
Ладон хитнув головою  у відповідь.
Дівчина взяла за руку продавця і повела до лавки. 
Вона дістала з сумучки гаманець.
-    Не хвилюйся, дядечко Бен. Дай мені один кілограм яблук, а ще бананів і один ананас. Я дам гроші.
Дівчина взяла продукти, віддала гроші й пішла до Ладона. 
-    Ось, тримай. У тебе що, немає грошей?
-    Що таке гроші? У мене на землі немає такого. У нас кожен бере те, шо хоче і нічого за це давати у відповідь не треба.  – відповів він.
-    Де це ти живеш, що у вас все безплатне?
-    Мій дім зветься Ірсу.
-    Ніколи не чула про таке місце. Ну дивись: в цьому місті, та й в любому куточку планети є гроші, товар, продавець і покупець. Гроші – це такі папірці, якими ти платиш за товар. Товаром може бути будь-що. У товару є продавець і він продає його покупцеві за гроші. – пояснила дівчина.
-    Чому б не зробити все безплатним? – посміхаючись, сказав Ладон.
-    Повір, усі так хочуть. – дівчина засміялась. Ходімо купимо морозива, а потім підемо в парк і поговоримо. Як тобі така ідейка? – запитала дівчина, протягуючи руку Ладону.
Він протягнув свою руку у відповідь.
-    Я так розумію, що це “так”. Ходім.
Дівчина взяла його за руку і потягла до візка з морозивом. 
Так вони познайомилися. Потім почали спілкуватися і дружити, а уже пізніше король розповів усю правду про себе і розкрив свій справжній облік. 
Вона спокійно відреагувала на все, як ти, наче все життя вірила в чудо. А ще вона просто його любила. Через деякий час Ладон забрав її до Ірсу і вони одружилися. Всі добре прийняли нову королеву. Після того Ладон попросив чаклуна зробити такий же амулет і їй. Сила камня залежила від самої королеви. 
Згодом королева завагітніла. Всі дуже зраділи цій новині. 
Настав день родів.
-    А як же звали ту дівчину? – перебила Анна дракона.
-    Клер…
-    Як мою маму… -опустивши голову, сказала Анна.
Дракон підозріло подивився на неї, а потім продовжив розповідь.
-    Королева народила дівчинку. Все королівство раділо і святкувало подію.  Та не довго вони раділи. В той же вечір на Ірсу напали. Це були люди! – крикнув звір.
Анна відійшла назад, адже тон дракона її злякав. 
-    В них була зброя, яка вбивала дракона без жодних шансів на життя, варто лиш попасти в серце.
-    Як же люди могли потрапити на вашу планету? Це ж не пройтися від моєї хати до лісу.
-    Їм допомагали відьми та тролі. Вони обєдналися, адже в них була спільна мета. Тролі дуже мітко кидали списи на кінчиках яких був яд – дуже сильний яд, від якого ліків не було. 
-    Та що дракони їм всім зробили? – вдарила ногою по землі Анна. 
-    Їм були потрібні серця драконів, їхня магія, щоб стати непереможними. Після народження наслідниці трону – серця драконів наповнилися ще більшою силою і вірою.
Бій був довгим і жорстоким. Все довкола горіло, лежали тіла мертвих драконів і їх ворогів. На допомогу прийшов чаклун. Він врятував багато драконів.
Королева тримала маленьку принцесу на руках, а король перед тим як піти в бій – зняв свій амулет і надів на принцесу. Попрощавшись, королева взяла меч і побігла в печеру біля океану. Вона співала принцесі колискову, щоб та заспокоїлась. Клер довго думати не стала – відкрила портал за допомогою амулета. Потрал вона відкрила на Землу до своєї сестри.
Я не знаю як звали сестру. Клер віддала принцесу їй. Сестра Клер не розуміла, що відбувається. Клер взяла клятву з неї, що та буде дбати про неї та любити як рідну.
-    Чому вона її покинула? Клер могла разом із принцесою жити у сестри…
-    Не говори дурниць. Вона не могла, тому що ця принцеса не просте дитя. Вона наслідок кохання двох видів, двох народів. Її все одно шукали б, адже, щоб спрацювало заклинання на серцях драконів, потрібна ще кров чудо дитя. Так було вказано в пророцтві.  Воно з’явилося ще до зустрічі Клер і Ладона. Тому відьми напали саме в день народження принцеси. 
Клер найшли. Четверо чоловіків побігли на королеву. Вона відбивалася і швидко положила всіх. Клер повернулася до сестри та доньки та посміхнулася. Хотіла щось сказати, але її не очікувано для всіх якийсь чоловік проштрикнув ножем в спину. 
-    Клер! – закричала сестра королеви.
Портал закрився. А вбивця зірвав амулет королеви з її шиї й забрав собі.