Читати книгу - "Українські народні звичаї у теперішньому побуті, Храплива-Щур Леся"

У нас молодят обдаровують, але аж при весільному столі, це називають "перепивання до молодої". В подяку за дарунок гість дістає чарку горілки та шматок коровая або булочку в формі пташка, "перепієць".

Наші традиційні святкування перед весіллям це вінкоплетини, або дівич-вечір, одначе без обдаровування. На ньому молода прощається зі своїми подругами, бо відтепер буде їх розділювати велика суспільна різниця. Дівчата ж плетуть молодій та молодому вінки (хіба що в церкві вживають при вінчанні металеві корони, тоді плетуть лиш один вінок для молодої). Й співають відповідні пісні, як і впродовж цілого весілля.

До весільних приготувань належить теж печення короваю. Печуть його поважні жінки— коровайниці з відповідними обрядами та піснями. Ножна приносить потроху муки на коровай, що знов вказує на весілля — як спільну справу роду чи громади. Печення коровая, як і вінкоплетини, пов'язане з гостиною, прийняттям.

Запросини на весілля відбувалися колись особисто: молода в повному наряді ходила з дружками по селі та запрошувала кожного, кланяючись низько. Сьогодні такі обрядові запросини можна влаштувати хіба у найближчому сусідстві. Залишається звичний тепер спосіб запрошення друкованими повідомленнями. Та карточка-запрошення повинна бути в українському стилі, виконана з добрим смаком, без переладувань, з традиційними весільними знаками, як коровай, рушник, пара голубів, китиця польових квіток тощо.

Одяг молодят та їх почоту — справа немаловажна. Наше неукраїнське довкілля має щодо цього точні приписи, але ніхто не заборонить нам одягнутися саме на цю святкову хвилину з підкресленням нашого українства. Сукні молодої та дружок можуть бути прикрашені вишивкою, але скромно та естетично. На Полтавщині навіть знають білу вишивку, що підходить до білого одягу молодої. Між іншим роблять не раз і так, що до вінчання молода та дружки йдуть у модерних сукнях, а на весілля вбирають стильові народні одяги.

Можна теж вжити справді історичних одягів. Та тут треба пам'ятати, що мусить їх проектувати хтось, хто справді розуміється на цьому ділі. Також треба звернути увагу, що чоловіки не так радо передягаються в незвичні убори, як жінки, а проте вбрання молодого й дружбів мусить підходити до жіночих одягів.

Весілля починається в домі молодої. Нема в нас пересудів, які забороняли б молодим бачити одне одного перед вінчанням. Також батько не веде молодої до вівтаря, а тільки обоє молодят веде вже з притвору священик і тільки їх, не батьків, питає, чи бажають одружитися.

Перед виходом до церкви батьки сідають рядком, тримаючи на колінах бохонці хліба та благословлять стоячих навколішки молодят іконами Христа та Богородиці. Ці ікони, "батьківське благословення" займають опісля почесне місце в домі молодят.

До благословення може теж бути долучений обряд "посаду". Молоду саджають на скрині з її приданим, підстелюючи подушку. Молодий (чи часом батько або староста) розплітають їй косу, що остається розплетена на весь час весілля, та накладає вінок. У вінку повинен бути обов'язково барвінок, зелений або позолочуваний. Після розплетення коси молода кланяється кожному членові родини та дякує, що її виховали та доглядали.

До церкви молодята їдуть окремими возами (в наших обставинах, очевидно, автами) молодий з жінками, молода з чоловіками з родини. А повертаються вже разом.

Дуже гарний звичай у церкві — що молоді стоять перед престолом на білому вишитому рушнику. При виході з церкви друзі та подруги обсипують молодят вівсом чи пшеницею; ніколи чужим нам рижем. Але значення одно: це насіння майбутнього щастя.

Дуже важко вкласти у кількагодинну весільну гостину, звичайно у винаймленій залі, всі весільні обряди, які відбувалися напереміну в хатах молодого й молодої. Туди входить "викуп", що його платить молодий родині молодої, щоб впустили його до її хати, перевезення приданого до хати молодого та введення молодої в його хату і багато ще інших звичаїв.

Із них усіх на сьогодні дуже важливе, щоб батьки зустрінули молодих на порозі весільної залі, як велить звичай, хлібом та сіллю.

Коровая не крають молоді, тільки староста. Він і роздає по кусочку всім членам родини, викликаючи та вихваляючи до цього кожного зокрема.

Про дарування молодим, "перепивання", ми вже згадували.

Окремий і важливий обряд, це скинення вінка молодій та пов'язання її голови білою хусткою. Пов'язує молоду мати, а під хустку може ще дати очіпок, який надає зав'язаній хустці бажану форму. Хустка й очіпок — це знак, що молода стає жінкою.

З нагоди весілля, як і всіх інших родинних свят, добре й гарно складати датки на різні народні та добродійні цілі.