Книги Українською Мовою » 💛 Любовні романи » Діамантовий шрам, Мирослава Білич 📚 - Українською

Читати книгу - "Діамантовий шрам, Мирослава Білич"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Діамантовий шрам" автора Мирослава Білич. Жанр книги: 💛 Любовні романи / 💛 Короткий любовний роман. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 ... 65
Перейти на сторінку:
Розділ 2

Тому, хто не шукає дороги, її не покажуть. Постукай – і двері долі відчиняться!

Омар Хайям

Іванка. 2017 рік

Ранок сьогодні був сонячний і теплий, тільки мене це не дуже радувало. Навпаки. Яскраві промені різали невиспані очі, а тепло змушувло засинати находу. Зміна видалась важкою і морально, і фізично. Гінекологічне відділення – дуже непроста місцина у лікарні. Треба було йти у пологове, бо там більше радості в очах пацієнток, котрі пізнали чудо цього світу і стали матерями. У нас все значно сумніше – загрози викиднів, викидні, хвороби які забирають змогу мати дітей і руйнують молоді жіночі життя. У відділенні іноді більше психологів, ніж гінекологів, бо самотужки ми не можемо впоратись зі здоров’ям пацієнток. Виявляється, набагато легше залікувати тіло, а от душу... Тут не вколеш замінник, який зможе відновити організм, бо такого не існує.

Я вийшла з автобуса на зупинці біля свого під’їзду і поспіхом заскочила всередину. Зайшла у ліфт і натиснула кнопку «5». Коли ліфт почав підійматись, знесилено сперлась спиною до стінки. Ще трохи, і я не працюватиму цілу добу, ще місяць – і настане підвищення. У мої двадцять два стати старшою медсестрою у відділенні – це щось за межами можливого. Таку можливість надав мій наставник, начальник і, не побоюсь цього слова, друг – Василь Степанович, лікар-гінеколог і завідуючий гінекологічним відділенням, а ще – викладач у коледжі. Саме до його групи колись потрапила молода рудоволоса дівчинка із крижано-блакитними очима. Я дуже раділа, що змогла поступити на державне і не платила за освіту, бо нічим було. Тож спуску собі не давала, вчилась більше, ніж треба. Через рік викладач помітив мою наполегливість і наблизив мене до себе, назначив старостою групи і довірив усі організаторські роботи. А після закінчення без вагань узяв до себе у відділення і змусив продовжити навчання. До вишу я навіть не пробувала вступати, бо на таке навчання точно грошей не вистачило би. Тож пройшла додаткове навчання і курси, які дають змогу бути старшою медсестрою.

Наша старша через місяць святкує шістдесятиліття і з радістю йде відпочивати на пенсію. Кілька днів тому Василь Степанович оголосив нову кандидатуру на цю посаду. Хтось відреагував спокійно і, навіть, радісно, а хтось – із помітною злістю. Однак заперечити не наважився ніхто, бо завідуючий відділення у нас строгий. Як людина він добрий до неможливості, а от лікар – суворий і точний, кожен промах помічає і наказує виправити. За це його поважають всі довкола без виключення, а я ще й захоплююсь. Велика честь зустріти людину, з якої хочеться брати приклад.

Дверцята ліфту розтулились у боки і я вийшла до під’їзду. Відімкнула двері і зайшла до коридору. У квартирі – чистота і порядок, все на своїх місцях, як і любить Сергій. Сергій – вже кілька років мій наречений, бо до весілля ніяк не доходить. Він поліцейський, і весь час ганяється за невловимим злочинцем. Він наполягає, що робить це задля підвищення у званні з капітана до майора. Однак я у цьому вже сумніваюсь, бо затримання таємного порушника закону дедалі більше схоже на нав’язливу ідею. Інколи мені здається, що я йому не потрібна, хіба для підтримання порядку у квартирі, щоб вислуховувати наступні плани і виконувати подружній обов’язок без статусу дружини. Сподіваюсь, він скоро виповнить своє завдання і згадає про мене. Хоча з кожним наступним місяцем у це стає дедалі важче повірити. Залишається лише змиритись і мовчати, як і завжди.

Я виклала продукти до холодильника, навела будильник на четверту вечора і пішла відсипатись. Чисте і тепле ліжко вмить відкинуло всі інші думки і поглинуло мене у свої обійми, а згодом і сон накрив. Чудове відчуття полегшення, після якого наберуться сили для нових подій.

Телефон наполегливо дзвенів на тумбочці біля ліжка. Деякий час я терпіла звук будильника і намагалась прокинутись, розтулити важкі повіки, які ніяк не мали наміру це робити. Коли трохи отямилась, зрозуміла, що це зовсім інша мелодія і мені телефонують. Схопилась і взяла телефон до рук. На екрані висвічувався напис «Василь Степанович». Я поспіхом натисла на кнопку відповіді, щоб встигнути прийняти виклик.

- Алло, Василю Степановичу! - Із насторогою у голосі відповіла. Інколи він дзвонив, щоб негайно приїхала на роботу, коли виникали форс-мажори. Я вже намагалась знайти очима свої речі, щоб швиденько в них заскочити.

- Прокинулась? Чи я розбудив тебе, дитинко?

Голос начальника був спокійним і це дало змогу видихнути. Подивилась на годинник, а там була майже четверта. Треба підійматись і готуватись до приходу Сергія. Але як же не хотілось покидати тепле ліжко.

- Якраз прокинулась. Щось сталось?

- Нічого важливого, однак завтра ти мені дуже потрібна.

Я йшла до роботи кожну четверту добу, тому три дні була абсолютно вільна. Сидіти у чотирьох стінах не хотілося, тож із радістю допоможу наставнику. Не дивлячись на спільне проживання з чоловіком, я шалено боюсь самотності, яка постійно відчувається всередині.

- Я вільна, Ви ж знаєте.

- Чудово. Ранком приїдеш до коледжу, геть студенти від рук відбились, тож будемо їх заохочувати до навчання незвичним способом.

- Яким?

Стало дуже цікаво, що ж лікар надумав. Ще зі студентських років дивувалась його винахідливості і креативному навчанню. Вчитель від Бога жив у цьому мудрому чоловікові, для мене було честю вчитись у нього.

- Завтра вранці! Доброго вечора, люба!

- І Вам!

Я вимкнула дзвінок і відклала смартфон на тумбочку. Мені не пощастило мати рідних, але пощастило знайти таких людей серед чужих. Інколи здавалося, що Василь Степанович – мій батько, бо завжди ставиться зі щирістю і любов’ю. Хтось навіть смів нашіптувати у відділенні, що між нами є щось непристойне. Однак плітки швидко присікались старішими медсестрами, бо ніколи начальник не залицявся до підлеглих і був вірним чоловіком своїй дружині. Пожалів сироту і полюбив за досягнення, а я готова була допомагати йому за кожне добре слово.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 2 3 ... 65
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Діамантовий шрам, Мирослава Білич», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Діамантовий шрам, Мирослава Білич"