Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Легковажна наречена, Аліна Амор 📚 - Українською

Читати книгу - "Легковажна наречена, Аліна Амор"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Легковажна наречена" автора Аліна Амор. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 ... 96
Перейти на сторінку:

- Гаразд, Нік, я піду вмиюсь, окей?

- Добре. Давай тоді! Цьом і я на тебе чекаю!

Але, схоже, дістатися до ванної кімнати мені сьогодні не судилося. Я тільки закінчила розмову з Нікою, як одразу ж задзвонив мобільний. Це була мама. Не відповісти я не могла.

- Привіт, сонечко! Лінуль, я тут подумала… - мама замялася, а потім невпевнено продовжила, - Може, ти не полетиш?

В цьому всі мої батьки! Навіщо кудись їхати та щось шукати, якщо вдома добре? Або на дачі. Або у випадку тата, на рибалці... Вони домосіди до кісткового мозку і мою тягу до подорожей ніколи не розуміли. Тому часто дізнавалися про мої подорожі побачивши фотки у фейсбуці. Але довго зазвичай не ображалися. Коли я поверталася з подарунками та гостинцями додому, завжди з радістю чекали на чай.

- Мам, що трапилось? - здивувалася я.

- Розумієш, мені поганий сон наснився, - потягла звичну пісню мама.

- А що снилося?

- Вже не пам'ятаю. Щось про тебе і щось погане. От я і думаю, може тобі не треба нікуди їхати?

Я хмикнула:

- Нісенітниця якась, мам! Не хвилюйся - все буде добре. Ти ж знаєш, як довго я цього чекала!

- Знаю, але все рівно подумай. Якось у них там не спокійно… – мама все не втрачала надії мене вмовити. Хоча добре знала що це марно.

- Ні, не передумаю. Не хвилюйся даремно! – і я перевела стрілки на іншу тему, - Ви з татом заїдете після опівночі?

- Так, люба. Дівчата теж хочуть тебе провести.

Я попрощалася з мамою і забула про цю розмову. Залишок дня пакувала речі у валізу і прибиралась. Не хотілося після чудової відпустки повертатися до брудної квартири.

Потім я упала на диван з чашкою зеленого чаю і задумалася про те скільки всього бачило це житло. Ми з Нікою зняли його три роки тому, коли закінчили універ та знайшли роботу, я – рекрутером, а вона – аналітиком. Ми почували себе такими дорослими та самостійними! Квартира двокімнатна, маленька хрущовка, при цьому напрочуд затишна та оригінальна. Вона виглядала так, ніби меблі сюди підбирали діти, такою яскравою та мультяшною вона була: жовтий диван, яскраво-синє крісло, картинки з усміхненими пташками та крокодилами на стінах, африканські маски на комоді. У нас не було шансів пройти повз, і ми відразу сказали агенту, що беремо її.

Згадалися новорічні тусовки з друзями та пісні під гітару до ранку, які супроводжувалися стукітом у стінку від сусідів. Камерні вечірки за келихом глінтвейну. О, скільки секретів чули ці стіни! А скільки сліз було пролито тут, скільки музики та сміху лунало! Гарного, звичайно ж, було більше бо ми з подругою просто не здатні довго засмучуватися.

Коли Ніка поїхала, все змінилось. Ми так само тусили тут з дівчатами і святкували Новий рік, але її не вистачало, стало якось самотньо. А я екстраверт до кінчиків волосся. Мені як повітря потрібні близькі люди поряд.

На цій ностальгійній ноті мене й застав тато. Побачивши, що я все ще в домашньому одязі, він уже хотів видати тираду з розряду: «Ти досі не готова?», але я його випередила:

- Дай мені п'ять хвилин!

Влетіла в кімнату, швидко одягла потерті джинси, білу майку, зверху накинула улюблену червону сорочку в шотландську клітинку, зав'язала волосся у хвіст і підморгнула своєму відображенню в дзеркалі. Тато підхопив валізу, і ми спустилися вниз, де в машині чекали мама з сестрами.

В аеропорту були довгі проводжання і обіймашки з мамою, татом і дівчатами.

Тато, найстриманіший із нас, обіймаючи мене, наостанок тихо сказав:

- Ліно, подзвони одразу як прилетиш, гаразд?

Він виглядав таким крутим зі своєю короткою стрижкою та у старій футболці з написом «Metalica». Але мене не обдуриш! Знаю що хвилюється за мене.

- Ну звісно, ​​тату! - запевнила я.

Попрощавшись нарешті з усіма, я сіла в літак. Зручно розташувалася у кріслі та з задоволенням заплющила очі. Я так це люблю - початок нової подорожі, передчуття пригод… Навіть проста їжа, якою пригощають у літаку, завжди здавалася мені надзвичайно смачною. Губи самі собою розтягнулися в блаженній посмішці.

Незабаром ми вилетіли і рушили на Близький Схід. Накотилася втома. Я одягла навушники, увімкнула музику і не помітила як заснула.

 

________________________

Дякую що читаєте!

Далі буде цікавіше)

Якщо раптом помітите десь помилку - буду вам вдячна, якщо напишете про це в коментарях, я виправлю)

А щоб перейнятися настроєм цієї глави, пропоную послухати пісню Bon Jovi – It's My Life.

 










 

1 2 3 ... 96
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Легковажна наречена, Аліна Амор», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Легковажна наречена, Аліна Амор"