Читати книгу - "Магія призначення, Мiла Морес"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
- Міс Мондал, мені дуже шкода, сьогоднішня зустріч більш формальна. Старійшини вже ухвалили рішення, на жаль, ваш поверх займе новий клан.
- Дякую, містере Хоте, ви дуже добрі, - я не дивуюся, бо й так знаю, що мене слухають з ввічливості.
- Я особисто перевіряв роботу сім'ї, яку, за попередніми даними, затвердили. Їхній голова – відповідальний, педантичний, консервативних поглядів. Це ідеальний варіант для вас.
Дивлюсь у гарне обличчя чоловіка, киваю йому, не вслухаючись у слова. Я все ще відчуваю слабкість через переміщення та хвилювання. От-от і тіло почне тремтіти. Зсередини я вже вібрую повністю.
- За кілька днів я представлю вас особисто в кабінеті вашого батька. Я також обговорю з новим керівником можливість для вас залишитися у вежі на посаді, яку ви оберете. Не можу сказати, що я близький з Нотрилами, але ми мали спільні справи в минулому. І я мушу зізнатися, що сам рекомендував цей клан влаштувати на ваш поверх.
– Ви? Але ж ви були на моєму боці! - говорю з досадою, не приховуючи розчарування.
- Міс Мондал, мені шкода, я наперед знав, що вашу кандидатуру не розглядатимуть. Нотрили – найкращий для вас варіант. Я дуже хотів би, щоб ви порозумілися.
- Отже, сьогодні його тут нема?
- Ні, міс Мондал. Я щиро бажаю вам удачі та всього найкращого, - з цими словами Ендрю Хот відкланявся.
По моїх щоках ось-ось потечуть сльози. Остання надія розтанула. Тепер я мушу стелитись перед невідомим мені магом, просити його дати мені роботу там, де раніше я отримала б усе, чого захотіла. Достатньо було клацнути пальцями.
- Еніро! Привіт, люба, - до мене швидким кроком підійшов Девор, той самий блакитноокий блондин, якого батько вибрав мені в чоловіки.
- Привіт, - кажу з усмішкою, знаючи, що навіть у пригніченому стані я виглядаю привабливо, - дякую, що прийшов. Це дуже важливо для мене.
- Звичайно, Ені, я знаю. Ходімо, я проведу тебе додому.
Це дуже до речі, власне, для цього я покликала Девора. Він переміщає мене додому, взявши за руку. Наші стосунки ще не перейшли далі безневинних дотиків, все стримано, цнотливо, до нудоти правильно. Ми знайомі з дитинства, але, крім взаємної поваги, не маємо один до одного більше нічого. Всі кажуть, ми – ідеальна пара, і нам настав час одружитися. Цікаво, Девор не хоче цього так само, як і я, тому не поспішає із заручинами?
- Мила, ти вже вдома! О, Деворе, як я рада зустрічі! - Мама цілує мене в холі нашого будинку, моєму хлопцеві киває з теплою усмішкою. – Обід ще не готовий, тож піднімайтесь нагору, покличу вас пізніше.
Я підняла брови, вдивляючись у мамині очі, вона відповіла доброзичливою усмішкою, ковзнувши по мені і Девору. Я вражена не просто так. Ще не було випадків, щоб нам дозволили піднятися до моєї кімнати і там почекати обіду. Мама так намагається нас зблизити? Що ж… Подивимося.
- Ходімо нагору, - усміхаюся своєму хлопцю, він киває, хоч і дивиться з подивом.
У кімнаті обидва мнемося від незручності. Він не знає, куди приткнутися, я не знаю, що йому запропонувати.
- Може, у крісло? - показую йому рукою, розуміючи, що він не сяде, поки не зроблю цього я. Занадто добре вихований, щоб допустити помилку.
- Так незвичайно, що ми зараз наодинці, так? - Девор каже м'яко, зараз особливо ласкаво, він ніби гладить мене своїм голосом.
- Так, ми від несподіванки розгубилися, - сміємося разом.
Я присіла на край ліжка, підім'явши під себе ноги. Так, я не дуже леді, коли на мене не дивляться чужі очі. Девор розмістився у кріслі. Його очі прикуті до мене, губи розтягуються у широкій посмішці. Він прекрасний зовні, навіть занадто, ніби це чоловіча версія мене самої. У нього таке ж світле пишне волосся, чубчик спадає на лоб. Він його періодично змахує, роблячи смішний жест, який сам, ймовірно, вважає сексуальним. Розглядаю його зараз так, як ніколи не наважувалася цього робити в присутності інших людей. Девор також свердлить мене своїми блакитними.
- Від розгубленості ми забули всі наші теми для розмов, - я намагаюся жартувати, щоб зменшити рівень напруги.
- Так, Ені… - він такий задумливий, що мені не по собі. Не уявляю, що коїться в цій світловолосій голові.
- Про що ти думаєш?
- Про твою красу. Так приємно дивитися на тебе зблизька, без сорому розглядати. Ти – мов ангел.
- Ми один одного варті, правда? - Не можу говорити серйозно, нехай навіть і про красу.
- Ти прекрасна, - з цими словами Девор підвівся з крісла і зробив кілька кроків до мене. Я забула змахнути усмішку з обличчя, завмерла здивовано. Що він збирається робити?
Девор сів поруч на ліжко, гладить мене по волоссю, веде долонею по обличчю, великий палець торкається моїх губ. Руки в нього ніжні, м'які. Я маю розслабитися і насолодитися його ніжністю, але не залишає відчуття, що мене чіпають не ті руки.
- Ені, я так давно хотів тебе поцілувати.
Девор нахиляється до мого обличчя, трохи зволікає, чекає реакції у відповідь, а я ціпенію, не знаючи, як зараз повинна відреагувати. Мені хочеться цілуватися, дуже хочеться, але ж він мені як брат. Я не можу цілуватися із братом!
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Магія призначення, Мiла Морес», після закриття браузера.