Читати книгу - "Аліса в Країні Чудес. Аліса в Задзеркаллі"

Дивлячись на присяжних, Аліса бачила так виразно, мовби стояла в них за плечима, як усі вони виводять на табличках слово «пришелепкуваті»; один з них явно не знав, як воно пишеться, тож мусив питати розуму в сусіди.

«Уявляю собі їхні записи на кінець суду!» — подумала Аліса.

В одного з присяжних немилосердно шкрябало перо. Це було нестерпно, тож Аліса, обійшовши залу, зайшла йому за спину і, прихитрившись, вихопила в нього перо. Вона зробила це так спритно, що горопаха присяжний (не хто інший, як ящур Крутихвіст) так і не збагнув, куди воно поділося. Після марних пошуків він до кінця дня мусив писати пальцем, з чого було дуже мало пуття, бо палець не лишав на табличці жодного сліду.

— Оповіснику, читай оскарження! — звелів Король.

По цих словах Білий Кролик дмухнув тричі в ріжок, розгорнув пергаментовий сувій і зачитав:

Краля Чирвова спекла пиріжки,

    А також спекла рулет.

Та ті пиріжки, як і той рулет,

    Украв Чирвовий Валет!..

— Ваш вирок! — звернувся Король до присяжних.

— Не тепер! Не тепер! — хапливо перебив Кролик. — До вироку ще далеко!

— Викликати першого свідка! — звелів Король.

Кролик тричі дмухнув у ріжок і проголосив:

— Перший свідок!

За першого свідка був Капелюшник. Він з явився, тримаючи в одній руці чашку чаю, а в другій — шматок хліба з маслом.

— Перепрошую, ваша величносте, — озвався він, — що я приніс усе це сюди, але, бачте, коли по мене прислали, я саме допивав чай…

— Ти мав би вже допити, — сказав Король. — Коли ти почав?

Капелюшник глипнув на Шаленого Зайця, який попідручки з Соньком-Гризуном супроводив його до судової зали.

— Здається, чотирнадцятого березня, — відповів той.

— П'ятнадцятого, — уточнив Капелюшник.

— Шістнадцятого, — поправив Сонько-Гризун.

— Занотуйте, — звернувся Король до присяжних, і вони запопадливо записали на табличках усі три дати, тоді додали їх і одержану суму перевели в шилінги та пенси.

— Скинь свого капелюха, — звелів Капелюшникові Король.

— Це не мій капелюх, — відповів Капелюшник.

— Крадений! — проголосив Король, і присяжні миттю запрацювали перами.

— Я — капелюшник, у мене всі капелюхи на продаж, — пояснив Капелюшник, — своїх нема.

Тут вже й Королева нап'яла окуляри і так прикипіла до нього поглядом, аж Капелюшник сполотнів і затупцював на місці.

— Складай свої свідчення, — звелів Король, — але без нервів, бо зараз же скараємо на горло!

Видно, свідкові ці слова аж ніяк не додали мужності: він і далі переступав з ноги на ногу, кидаючи тривожні погляди на Королеву, і зопалу замість хліба надкусив чашку.

Тієї ж миті Аліса відчула, що з нею діється щось дивне, і тільки згодом збагнула: вона знову росла! Першим її бажанням було встати і вийти із зали, але потім вона вирішила, що сидітиме доти, доки їй вистачить на лаві місця.

— Був би вельми вдячний, якби ви мене так не тисли! — озвався Сонько, що сидів поруч неї. — Я й так ледве дихаю.

— Нічого не можу вдіяти, — якомога лагідніше відказала Аліса. — Я росту.

— Тут рости не дозволено! — сказав Сонько.

— Не меліть дурниць! — посміливішала Аліса. — Ви ж так само ростете, правда?

— Правда, — сказав Сонько. — Але я росту з розумною швидкістю, а не пнуся отак зі шкіри.

Він сердито встав і перейшов на другий кінець зали. Увесь цей час Королева не зводила очей з Капелюшника і (якраз, коли Сонько намірився сідати) наказала одному з підсудків:

— Принеси мені список усіх, хто співав на останньому концерті!

Тут бідного Капелюшника так шалено затіпало, що він вискочив із власних черевиків.

— Складай свої свідчення, — грізно повторив Король, — або зараз же будеш скараний на горло — з нервами чи без!

— Я… бідний неборака, ваша величносте… зацокотів зубами Капелюшник. — Я тільки-но сів пити чай… десь тиждень тому, не раніше… Хліба з маслом у мене майже не залишилось… У казанці скінчився дощ, з неба періщить борщ… Я зварив з нього чай, і з тих пір час для мене закінчується на ча…

— На «ча»? — перепитав Король.

— На ча…

— Ти що — мене за дурня маєш? Час починається, а не закінчується на «ча» — гостро сказав Король, і слово «чаювання» так і залишилось недоказаним. — Далі!

— Я… бідний неборака, — знову завів Капелюшник. — В казанці скінчився дощ, з неба періщить борщ… але, як сказав Шалений Заєць…

— Я не казав, — вихопився Шалений Заєць.

— Казав! — наполягав Капелюшник.

— Я заперечую! — заявив Шалений Заєць.

— Він заперечує, — сказав Король. — Не вносьте до протоколу.

— В усякому разі, як сказав Сонько-Гризун… — правив своєї Капелюшник, занепокоєно озирнувшись на свого супутника.

Але Сонько не заперечував нічого, позаяк міцно спав.

— Після того, — повів далі Капелюшник, — я врізав собі ще хліба з…

— Але що сказав Сонько-Гризун? — запитав один із присяжних.

— Не пригадую, — сказав Капелюшник.

— Доведеться пригадати, — зауважив Король, — бо інакше скараємо на горло!

Сердега Капелюшник випустив із рук чашку з чаєм та хліб з маслом і впав на одне коліно.

— Я… бідний неборака, ваша величносте… — почав він.

— Ти бідний, бо дурний, — хмикнув Король.

Тут одна з морських свинок зааплодувала, і її негайно придушили судові виконавці.

(Оскільки слово це непросте, я поясню його описово: виконавці взяли великого полотняного мішка, запхали в нього свинку сторч головою і сіли зверху.)

«Тепер знатиму, як це виглядає, — подумала Аліса. — Бо в газетах не раз пишуть про судові засідання: „Окремі спроби зірвати оплески були негайно придушені судовими виконавцями“, — але досі я не розуміла, в чому тут суть».

— Це все, що ти мав сказати? Тоді — рухайся! — промовив Король.

— Чухайся? — не зрозумів Капелюшник. — У мене зайняті руки! (Хліб з маслом та чашку він уже встиг підібрати.)

— А ти зроби так, щоб були зайняті твої ноги, — сказав Король.

Тут зааплодувала друга морська свинка, і її теж було придушено.

«Ну ось, зі свинками покінчено! — подумала Аліса. — Тепер справа піде краще».

— Я хотів би допити свій чай, — промовив Капелюшник, тривожно зиркнувши на Королеву, яка вивчала реєстр співаків.

— Можеш іти, — сказав Король, і Капелюшник чкурнув із зали, не взувши черевиків.

— І зітніть йому голову на виході, — наказала Королева одному з виконавців.

Та поки той добіг до дверей, за Капелюшником уже й слід прохолов.

— Покличте наступного свідка! — звелів Король.

Наступним свідком виявилася Герцогинина кухарка. В руці вона тримала коробочку з перцем. Ще до її появи в залі Аліса здогадалася, хто зараз увійде: всі, хто сидів біля дверей, почали дружно чхати.