Читати книгу - " Влад і Марія Цепеш. Повернення додому, Vit En"

Ранок. Тронна зала.

Влад похмуро тер руки, зараз його доля залежала від батька Матьяша, Айгюль стояла навпроти, на її обличчі не було жодної емоції, вона була схожа на дерев'яну статуетку. Її білосніжна сукня, яка просто спадала до низу, робила обличча, ще білішим.

 —Айгюль, -звернувся до неї Влад і хотів підійти ближче, але вона зробила декілька кроків назад. —Що таке? Поясни, що трапилося, ти ніби якась не така, і ти боїшся мене?

—Ні, просто хочу швидше поїхати ...-сказала тихим трохи прихрипшим голосом.

–Ще вчора тобі подобалося тут, ти щось приховуєш. Що з твоїм голосом? - обережно почав розпитувати він.

— Я нічого не приховую, просто втомилася вже від усього цього, вперше мені просто хочеться додому, до своєї теплої кімнати, де немає нікого і де мені спокійно. - вже з укором проказала, куснувши його за хворе місце.

Двері відчиняються і виходять охоронець, оглянувши їх з усіх боків, почав говорити:

 —Його високість пан Ласло готовий прийняти вас.

Обидва супутники зайшли в кімнату, на троні сидів чоловік, на вигляд йому було близько 50, на голові виднілася корона. Хлопець із дівчиною зробили так званий "уклін".

—А ти схожий на свого батька -старий чоловік тяжко підвівся з трону, ноги його пересувалися повільно, обличчя стало зморщеним і все ж підійшовши чоловік обійняв хлопця.

— Радий вас нарешті побачити, - посміхнувся йому Влад.

—Це твоя жінка? - Переводячи погляд на дівчину сказав, Айгюль лише зніяковіло відвела очі в в підлогу, намагаючись зробити вигляд начебто її тут взагалі немає.

—Ні, поки ні, ви зможете допомогти мені? — хлопець і чоловік подивилися одне на одного, намагаючись розглянути в них, що думає інший.

—Там зараз твій далекий родич править, ти точно хочеш повернути престол? Дороги назад уже не буде, май на увазі. -на цей раз суворо відповів вже король.

 —Так, хочу, він по праву мій і правити там буду я. -впевнено відповів Влад.

 —Що ж, добре, я дам тобі не велике військо, ти зможеш повернутися додому.

—Спасибі вам. - Влад зрадів, вперше за довгий час йому так пощастило. Доля всміхається їм.

 Вони вклонилися і вийшли із зали, дівчина хотіла піти, але він узяв її за руку, злегка стиснувши її запясток.

—Чому ти тікаєш від мене? Зупинись вже грати в ігри, мені набридло. 

—Владе... Пусти, я поїду, а ти поїдеш додому.

—Ні не пущу, ти розкажеш мені що трапилося, навіщо тобі їхати кудись? Останнім часом я тебе просто не розумію. Ти ведеш себе як дитина, яку тільки відірвали від матері. - уже зло проговорив він, фиркнувши.

—Чи не ти маєш взяти в дружини Лідію? - різко задала питання Айгюль, яке зненацьке застало його. Він здивовано глянув в її теплі очі.

—До чого тут це? І взагалі,  чому я маю це робити? Лідія для мене як сестра,  нічого більшого нас з нею і не може чекати. 

—Сподіваюсь що це так, дуже сподіваюсь. -забравши руку вона пішла до себе, перед тим невдоволено задерши голову.

Кімната Лідії

—Матьяш, ми маємо щось зробити, ти не слідуєш нашому плану, він має одружитися зі мною. 

—Лідіє, що я по твоєму маю робити?

—Діяти, Матьяш, коли люди чогось хочуть вони докладають зусилля.

—Да що ти, я дуже здивований твоїм словам, не знав, думав все легко. -саркастично сказав він.

—Сподіваюся це жарт, хоча він тут не доречний. Ти маєш вивести її на інтим, роби що хочеш, але зроби це.

—Заспокойся вже.

—Ти сам знаєш, я беру собі все, що хочу, з дитинства,  а тому, він в любому випадку буде зі мною. Вона немає стати його дружиной,  іди, поговори з батьком на цю тему

‐Мг,-відповів він і покинув кімнату.

                                                                       * * *

 Опівдні Айгюль підійшла до кімнати Влада. Дівчина була одягнена у легку рожеву сукню з невеликим коміром, останній раз зітхнувши ввійшла в його кімнату.

—Айгюль.

Чоловік стояв перед дзеркалом, яке було навпроти входу в кімнату.

 —Влад ... - Дівчина почала знімати з себе сукню, він здивовано повернувся до неї, але не опускав очі, нижче її очей.

—Айгюль, що ти робиш?

Вона скинула сукню тримтяими руками і була повністю оголеною перед ним. Щоки почервоніли від сорому.

—Я ... Хочу що б ми разом були, я знаю чого хоче чоловік..

 Він підійшов і накинув на неї накидку, а вона звела очі на нього.

— Що ти робиш, дурненька? Я ж знаю тебе, ти б і сама не наважилася спати без шлюбу. Я не розімію,  що з тобою відбувається?

Вона винувато подивилася йому у вічі.

—Вибач, я просто, люблю тебе і хочу буду тільки з тобою.

—Тобі треба прийняти християнство, ти готова будеш змінити віру і стати православною хрестиянкою?

—Так, я готова зробити що хочеш, аби бути з тобою - вона одягла сукню, а він обережно стягнув його сзаду і вони вийшли з кімнати тримаючись під руки.

— Ти колись бачила церемонію хрещення?

—Ні, ніколи не бачила,звідки?

—Не хвилюйся головне. Думаю вона пройде швидко. Ім'я тобі нове дасть священик, і ти матимеш його прийняти. 

—Добре, -схвильованим голосом відповіла вона.

—Маю до тебе ще одну розмову.

—Так, я уважно слухаю, щось термінове?

—Ні, не хвилюйся.

Він підійшов до столу, відкрив маленьку скриньку і дістав звідти ту саму маленьку каблучку, покійної матері.

—Знаєш, коли ти запитала, чи маю я одружитися на Лідії, я задумався. Знаєш що це?

—Прикраса?

—О ні, це не просто прикраса, це сімейна прикраса, вона передається жінкам в нашому роді. І я надіюсь, коли в нас народиться донечка, ти передаси його їй..

Посміхнувшись, він надягнув його їй і обережно поцілував прохолодну, ставшу за ці дні майже без загару руку.