Читати книгу - "Сказанка про Крижаного Звіра, Julia Shperova"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
- Чому?
- Якби ти користався своєю макитрою не лише за тим щоб їсти, до тебе вже дійшло б. Ми посеред хащ, де людям живим робити нема чого. Тож це або засідка розбійників, у чому я теж сумніваюся, вони працюють по більшаках. Або…
- Немертві, - промурмотів я, і знову щоки й вуха стали червонішими за снігурів, що порхали по верхівках ялин.
- Нескладно, еге ж?
Чи то через тицівший у обличчя сніг, чи через неспокійну ніч, а може то торби зненацька потяжелішали, та за кілька тіней я вже був здатен впасти просто неба и відпочивати так. Ноги майже не тримали мене, тремтіли на кожному кроці.
Коли я запропонував братові відпочити, він добряче розлютився.
- Ти ж змерзнеш у лічені хвилини, дурню!
- Ми могли б вирити барліг у снігу, як ведмеді…Так мені розказували…
- Ступаймо далі. Скоро маємо бути на місці, - відрізав брат. - Ми вже недалеко від тракту.
- Ще далеко? На місці? А що за місце?
- Мовчи і йди швидше. Бережи сили.
Але мене наче хтось вкусив і я заволав:
- А ти можеш хоча б на секунду зупинитися и сказати куди ти мене в біса тягнеш? - прокричав я з останніх сил. Легені палали, біля серця пекло чи то від нестачі повітря чи від чогось ще. Очі теж запекло і я вже майже нічого не бачив від червоної пелени, що впала на мене.
Брат дивився на мене шаленим поглядом, але мовчав. Нарешті він сказав тихо і спокійно, але від того голосу в мене волосся стало дибки там, де я не знав про його існування:
- Безпечне місце для ночівлі. Ось куди ми прямуємо. А як волатимеш, то про нашу присутність у лісі знатимуть до самого Гортмрату. Ти цього хочеш?
За мить він додав:
- Готовий?
Я знайшов в собі сил лише на один малесенький кивок.
Щойно брат розвернувся і попростував уперед, я витер обличчя. У грудях все ще пекло, а обличчя просто пашіло. Та мені наче стало легше і я навіть додав шагу. Проте ми не зробили й кількох десятків кроків, як я почув братове:
- Ах ти ж собача кров! Роз'їзд з Букова!
А потім я й сам почув те саме. Лошадине хропіння, десь зовсім поруч з нами. І людські голоси. Вони наближалися щомиті і жодного шансу сховатися чи збігти від них. Вони ж бо чули мій крик!
- Іменем Князя Всеправа, наказую вам вийти з піднятими догори руками. І без витівок бо приголублю вас бердишем! - пролунав до нас гучний бас.
Брат миттю кинув торби там де стояв. Схопив свого меча і батькового арбалета, і просичав до мене:
- За ту ялину, хутко!
За мить я вже сидів під деревом, проклинаючи себе на всі боки. У голові лунали уривки молитов, яких я не пам’ятав, і щось шалено стукало у скронях.
Першому, хто з’явився на галявині, наскрізь прошило груди пострілом з арбалету і він впав з наляканого коня замертво. Ще двох коні скинули з власних сідел і помчали назад до тракту. Родосвіт поцілив у них ще до того, як ті підвелися. Й не дивно - вони були у звичайних свитках, навіть без панцерів.
Четвертий зістрибнув з коня сам, не в змозі розвернутися у лісовій тіснині. Він міцно стискав у руці важкого бердиша і наступав на брата швидко. Постріл, ще один - відскочили від тяжкого обладунку князівського воїна і брат зробив крок назад. Перший удар бердиша, плинний і точний, мав розчавити Родосвітову голову, але він ухилився і вчасно. Бо останній з вояк князя склонився зі свого коня і майже дістав того довгим кинджалом.
- Не чіпай це мудло, Шифро! Я сам дістану того сучого сина! - заволав закований у тяжкий обладунок бурмило, що ступав до Родосвіта.
Брат успішно ухилявся від важких замахів бердишу, але й сам не міг поцілити в того велетня з арбалету, а його меч був закороткий для бою. Я мав щось зробити. Трохи не завивши від відчаю зі своєї схованки, я зрозумів що останній з воїнів зупинив коня недалеко від мене.
Але в мене був лише тільки маленький ножик.
Цього буде достатньо аби скинути вершника з седла і дати братові шанс, промайнуло в думках. Недовго думавши, я вихопив захалявника й встромив щосили у ногу воїна, а коли він заволав - зробив те саме з його конем. Кінь смикнувся у бік і заїржав, а вершник впав і продовжив наповнювати повітря галасом.
Під цей вереск бурмило обернувся подивитися що коїться, і тоді Родосвіт поцілив йому ззаду прямісінько у шию. Вістря мисливського меча вийшло спереду, заливаючи все навколо кров’ю і велетень з хрипом впав на сніг.
Родосвіт миттю підняв арбалета і прикончив останнього вояку, що волав як дурний, катаючись по снігу і тримаючись за поранену ногу.
І разом все стихло. На галявині лишилися ми удвох і поранений кінь, який намагався втекти від нас і від болю, але не міг.
Брат підійшов до нього, огледів і одним швидким рухом перерізав бідолашній тварині горлянку. Поки та стікала кров’ю він щось мурмотів до неї. Потім все скінчилося. Брат опустив голову на груди и промовив одну зі своїх молитов, а мене тіпало так, шо я не зміг покинути свого притулку під ялиною.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сказанка про Крижаного Звіра, Julia Shperova», після закриття браузера.