Читати книгу - "Мишка, Зимова Анета"

АСЯ

Пройшов тиждень
Сьогодні субота, і нарешті відпочинок від уроків. 
Тато вже дома. До нас тепер часто ходить Леся. Я роблю проект, та досі остерігаюся кожного стовпа. Після того повідомлення мені не надходили повідомлення. Про них знає лише Мельник і Соня. Навіть Лізі не розповідала, хоч вона тиждень хворіла, в школі я не мала змоги та й сама я не хотіла. Лізі я поки що не довіряю, дуже миттєво і дивно вона зі мною, а потім і з Сонею почала спілкування. На вулиці зараз тепло, що на термометрі за вікном показує:+15, хоча для кінця жовтня дуже дивно. 
-Ася, збирайся!!! 
Надходить мені повідомлення від Соні 
-Куди? 
-Зараз поїдемо до торгового центру! Часу мало. Збирайся я скоро буду біля тебе! 
Більше я нічого не писала, почала збиратися. Одягла джинси, светр, кросівки, накинула легку куртку та побігла. Навіщо нам туди? І чому так терміново? 
-Я вийшла 
Написала повідомлення подрузі
-Я вже тебе бачу
Прочитавши повідомлення дивлюся в різні сторони, і неподалік від арки йде Соня. Я йду їй на зустріч.
Як тільки но ми зустрілися я її обійняла. 
-Привіт. Пішли! - захекано каже, ну звісно мчала до мене дві вулиці 
- Привіт. А нащо нам в магазин? - питаю нарешті те, що так цікавило 
- А ти вже купила собі вбрання? - здивовано питає
- Нащо воно мені? - тепер вже я питаю здивовано 
- Люба моя, а куди ми завтра йдемо? - питає мене 
Я починаю прокручувати всю інформацію яка тільки в мене є. Але не можу згадати куди ж ми мали йти 
-Ася! Вечірка у Назара! У нього день народження! Чим ти думаєш взагалі?  - зло гримає на мене 
-Дідько! Я забула - кажу винувато - Але я б і не купляла вбрання
-Тобто? Ні! Так, подруго, не піде! Ти маєш бути красунею! 
-Це ти маєш бути красунею - посміхаюсь їй- Ти дівчина хлопця, у якого вечірка, а я ніхто 
-Яке ніхто? Все! Не мороч мені голову! Пішли! 
Буде мене за рукав куртки та тягне 
-Та відпусти! Йду я. Йду. - кажу, та прямую за подругою 
До торгового центру ми дібралися доволі швидко. І одразу пішли на другий поверх, бо Соня сказала, що там ми точно знайдемо те, що треба. Я буваю тут не часто, але коли буваю, то завжди захоплююсь магазином. Він неймовірно гарний. 
-Сюди- вказує на магазин з назвою “Lady” 
Зайшовши, в очі кидаються нові моделі суконь, підборів, сумок, пальт, що очі розбігаються. 
-Скажи тут фантастично?! - спокійно каже Соня
Я лише кивнула. 
-Так, почнемо вибирати - потерши долоні мовить Соня та прямує в середину магазину. 
Ми передивилися безліч варіантів… І довгі сукні, і короткі, і закриті, і відкриті. Всі. Всі, які тільки можна було. 
-Ось! - зачаровано дивиться на сукню, яку щойно знайшла- В роздягальню! 
Ми попрямували до роздягальні, щоб Соня приміряла сукню, яку знайшла.  Вже за п'ять хвилин предімною стояла красуня у шикарній вечірній сукні “Міді”,  з об'ємними рукавами буфами та пишною юбкою з фатину. Вона була черворного кольору, і він їй дуже личив, так як волосся її темне. 
-Ти неймовірна! - кажу їй оглядаючи з голови до ніг. - Тобі дуже личить
-Дякую - щиро посміхається - Я візьму її! - і повертається в роздягальню. 
- Тепер залишилося знайти тобі - каже задумливо, як тільки но вийшла. 
-Може не треба? - питаю сумніваючись 
-Треба! Зараз спустимся на перший, там схожий магазин відкрився 
Ми спустилися на перший поверх, і пройшовши декілька магазинів і кафе, ми нарешті туди дійшли. 
Інтер'єр був схожий, як і в минулому, але більш ніжніший. Шукали ми тут сукню також довгенько. Я вже мабуть, поміряла їх п'ятнадцять. І мені нічого не подобається. Зараз стою в роздягальні в темно зеленій сукні, та нижче коліна, на поясі і вигоядає - жахливо. 
-Ось вона! - заглядає до мене Соня та дає якусь чорну сукню.  
Сукня була однотонна, десь до середини стегна, з глибоким вирізом і відкритими плечами, з розкльошеною юбкою, яка підчеркувала талію. Вона була неймовірна. Але не для мене. 
-Ну, що ти там? - заглядає знову Соня - Ася - каже подруга прикриваючи рота - Це.. це фантастично - оглядаючи мене каже подруга та повністю заходить до мене. 
-Сонь, дуже відкрите, все надто дуже - кажу втомлено. 
-Ася, бери! Вона дуже і дуже гарна! - вмовляє - Ти в ній ідельна. Хлопців відбою не буде - підморгує. 
Я дивлюся знову в зеркало вагаючись
-Бери, кажу! Непожалкуєш - суворо дивиться подруга на мене
-Але надто..
-Нічого не надто ! - перебиває мене. 
-Добре- нарешті погоджуюся я 
-От і чудово. 
Я переодяглася та нарешті наблизилася до касси, де Соня вже займала чергу. Я взяла цінник сукні, щоб глянути скільки зараз грошей віддам за цю красу. Побачивши ту ціну, ледве не впала. Мені не вистачить на неї, а щоб купити її треба взяти майже половину грошей с зарплатні, яку вчора отримала.
-Дуже дорога - кажу подрузі, як тільки но підійшла до неї- Мені не вистачає. Пішли додому. - сумно прохаю її
-Стоп! Я тобі додам. Потім віддаси - легко посміхається 
- Та це якось не..
-Ася, годі. Я ж не мільйон тобі даю. Тому стій і чекай своєї черги. 
Я лише мовчки стала та чекала. 
-Зараз треба зайти в “Comfy”. Я замовила Назару фотоапарат - починає посміхатися - його тоді в наявності не було. А він давно хотів, тому забіжим і підемо, добре? 
-Так, звісно. 
Ми зайшли в магазин забрали, що було треба. І прямує коридором 
-Які люди. Соколова, ти ? - підбігає якийсь хлопець, якого ми наче щойно минули 
- О. Ваня, привіт - обіймає хлопця і той її у відповідь. - Скільки літ, скільки зим - каже граючи 
- Так -  один день назад аж бачилися! 
Вони почали реготати 
-Ой, Ася - звертається до мене - це Ваня, мій однокласник. Він так, як і ти в гімназії навчається лише два місяці. Тому ти напевно, не чула про нього.
Хлопець був гарний, височенький, рижий, з зеленим кольором очима та сміливим в собі виразом обличчя. 
- Приємно познайомитися, Асю - тягне руку хлопець, я її приймаю у відповідь. 
-  І мені - легко посміхаюся. 
- А що ви тут робите? - питає Ваня 
- Сукні купляли - мовить подруга - А ти? 
- Та в магазин йду. Назар замовивши якісь кекси і шоколадні, і ванільні, і ягідні, яких тільки немає. Тому ось прийшов виконувати прохання. 
- А чого тебе він тебе визвав допомогати? - пита Соня - Ви ж наче ніколи не спілкувалися
- Він зрозумів, що мені можна довіряти. Тому ми грубо кажучи приятелі - задумливо каже - А може в кафе зайдемо? - показує пальцем в ту сторону, яку ми нещодавно пройшли, і де стояв неймовірний аромат випічки. 
- Давай! - ні на хвилину сумніваючись, погоджується подруга. 
- От і чудово - даруючи посмішку веде нас до кафе
Коли ми туди прийшли, одразу окутає той запах чаю і випічки. 
Ми пройшли ближче до кінця, де меньше людей і розмов.
-Ви поки замовляйте, а я заберу кеси - повідомля Ваня 
-Ну і чого ми сюди прийшли - переводжу погляд на подругу, як тільки но хлопець пішов
- Ну так, як про Даньку ти не згадуєш і в думках не літаєш, то виходить ти не закохана в нього. А Ваня гарна партія. Не кохала би Назара, покохала б Ваню - посміхається подруга- Я жартую звісно. Але зосередь увагу на Вані, він реально топ! 
-Соня, кому я треба? Тай навіщо мені ті відносини? І причому тут Даня? Чому ти взагалі подумала, що між нами може щось бути? Проект, і тільки він! Так він гарний, високий, очі заворожуючі, той що? Закохуватися одразу? - питаю задумливо її 
-Знаєш, я все таки в дечому помилилася - загадково далі посміхається
-Що? - здивовано питаю 
-Господи, він всю гімназію кличе? - ігноруючи мене переводить в погляд вперед
- Мені також цікаво- чую чоловічий голос 
Ваня поклав коробки біля столу, за яким сиділи ми.
- Ви щось вже замовили? 
- Ні - майже одночасно відповіли ми 
-Так а чого чекали. Кексів? Так я не дам. То все моє - жартує хлопець 
- Замов чай і щось солодке - каже Соня Вані 
-Окей. А тобі? - переводить погляд на мене 
- Мені так само - відповідаю йому одразу. 
Поки ми чекали замовлення розповідали один про одного. Хто чим займається, в якому закладі хоче навчатися. Ваня хоче за кордон і там отримати освіту програміста. Про Соню я вже давно знала, вона як і я - лікарем. Ваня веселий, з ним цікаво. Але я не дуже звикла до нього, тому багато про себе не говорю. Не люблю та й не хочу ділитися особистим. 
Через хвилин двадцять нам приписом наше замовлення. Чай був чорний, але не надто міцний, як мені і подобається. А до чаю шматочок “Наполеону” 
Як тільки но  ми доїли. Вирішили йти вже додому. Коли ми вийшли з ТЦ вже було темно, а всі дороги та тротуари освітлювалися ліхтариками. 
-Я на машині. Підвести? - питає хлопець
-Ні, дякуємо ми пройдемося. - каже Соня 
-Ну добре. Тоді до завтра - ми прощаємося та він йде до свого авто 
Пройшовши трохи вуличками, ми з Сонею розійшлися, і кожна пішла до себе додому відпочивати після походеньок.