Читати книгу - "ОстаннІ ПовІдомлення , Arachne "

- Ти нарешті прийшов, - сказав він, пропускаючи Лукаса всередину. - Я вже думав, ти передумав.

Лукас ступив у квартиру, миттєво відчувши, як його огортає тепло від безлічі моніторів, що працюють, і системного блоку, який тихо гудів у кутку.

Лей сів за стіл, на якому хаотично були розкидані клавіатури, дроти й кілька порожніх кухлів з-під кави.

— Отже, що в тебе цього разу?

Лукас дістав із кишені флешку і поклав її на стіл.

— Це файли з телефону Алекса МакГрея. Вони зашифровані, і я не зміг їх зламати.

Лей посміхнувся і швидко вставив флешку в один із своїх комп'ютерів.

— Ну подивимося, що за сюрпризи ти мені приніс.

Пальці Лея стрімко забігали клавішами, і екрани перед ним почали заповнюватися кодом. Лукас спостерігав за ним, намагаючись не видати своє нетерпіння.

— Пароль був хитро захований, але нічого такого, з чим я не впорався б.

Він натиснув кілька клавіш, і перед ними відкрився список файлів.

Лей кивнув головою на екран.

— Здається, ми знайшли щось цікаве.

Лукас сів поруч, і вони почали прослуховувати записи.

— Ти думаєш, що зможеш втекти?

Клер напружилася, її обличчя зблідло.

Наступний запис:

- Ти підписав собі вирок. Це питання часу.

Голос був різкий, але незнайомий. Його інтонації не видавали емоцій, тільки холодну впевненість.

Лей вимкнув запис і подивився на Лукаса з серйозним виразом обличчя.

— Хто б це не був, він не жартував.

Лукас стиснув зуби.

- Тепер ми знаємо, що Алекс знав свого переслідувача.

Лей насупився, щось задумавшись.

— Але знаєш, що дивно? Цей голос... він здається штучно зміненим.

Лукас кивнув, важко зітхаючи.

— Зроби це. Будь-яка зачіпка може бути корисною.

Лей кивнув і взявся до роботи. Лукас відчував, що вони наблизилися до розгадки, але в повітрі лунало відчуття, що вони грають за чужими правилами. їх до «Мисливця».

М'яке світло моніторів освітлювало невелику квартиру Лея, занурюючи її в дивне мерехтіння. на екрані спливали численні рядки коду.

Лей хмикнув і поправив окуляри, не відриваючи погляду від монітора.

— Так, тут є зачіпка, — пробурмотів він, а потім запустив процес відновлення.

За кілька хвилин голос залунав знову, але тепер він був чистіший, живіший.

- Я завжди поряд, Алекс. Ти знаєш, чому це відбувається.

Він намагався вловити знайомі інтонації, але голос все ще залишався чужим.

- Хто це може бути? - спитав він, обертаючись до Клер.

Вона похитала головою, її очі були сповнені страху та розгубленості.

— Я не знаю... Цей голос... Він мені не знайомий.

Лей насупився і сказав:

— Є одна дивна деталь. Цей голос — запис старого дзвінка.

Лукас глибоко зітхнув і кивнув головою.

— Зроби це, Лей.

Лей усміхнувся і знову взявся до роботи.

— Звичайно, ти ж знаєш мене, я не можу зупинитись на півдорозі. Але мені потрібен твій телефон.

Клер сиділа в тиші, стискаючи руки на колінах, і тихо промовила:

— Ми маємо знайти його раніше, ніж він знайде нас.

Лукас кивнув, поклавши руку їй на плече.

- І ми знайдемо. Тепер ми знаємо, що він залишив слід.

За вікнами завивала хуртовина, але в кімнаті тиша була важкою і напруженою. Лей зосереджено дивився на екран. сиділи поруч, напружено спостерігаючи за кожним його рухом.

- Щось знайшов? - спитав Лукас, не відводячи погляду від екрану.

Лей не відривав рук від клавіатури, але його голос був сповнений передчуття.

— Не просто щось, а все, що ми шукали.

Він вивів на екран складну схему маршрутизації сигналу. Зелені лінії вказували на безліч точок, де сигнал змінював напрямок.

– Повідомлення, які ти отримав, і ті аудіофайли – всі вони відправлені з телефону Алекса, – сказав Лей. – Але сигнал проходить через ретранслятор. : я знайшов його місцезнаходження

Лукас нахилився ближче.

- Де він?

Лей тицьнув пальцем в одну точку на карті.

— Стара серверна вишка, захована в лісі, покинута ще кілька років тому, але зараз активована.

Лукас випростався, його обличчя напружилося.

— Це не збіг. Він використовує її, щоб стежити за нами і надсилати повідомлення.

Клер зблідла і тихо промовила:

— Ти думаєш, він весь цей час був поряд?

Лукас кивнув головою, дивлячись на карту.

- Так. Він ховається в лісі і використовує стару техніку, щоб залишатися непоміченим.

Лей вимкнув екран і відкинувся на спинку стільця.

— Я зробив усе, що міг. Тепер будьте обережні.

Лукас простяг руку і поплескав Лея по плечу.

— Дякую. Без тебе ми не знайшли б цього місця.

Клер підвелася, її обличчя було сповнене рішучості.

— Ми маємо туди піти.

Лукас кинув на неї серйозний погляд.

- Це небезпечно, Клер.

— Я знаю, але ти не залишиш мене тут, — твердо сказала вона.

Лукас зітхнув, знаючи, що сперечатися марно.

— Добре.

Вони вийшли в ніч, сніг хрумтів під ногами, а холодний вітер намагався пробитися під куртки.

Темрява поглинула ліс, коли Лукас і Клер зупинили машину біля краю занедбаної дороги.

— Готова? — тихо спитав він.

Клер кивнула, стискаючи ліхтар у руці.

— Ми впораємося, Лукасе.

Вони рушили вперед, заглиблюючись у ліс. За кілька хвилин блукань серед засніжених дерев перед ними з'явилася темна громада — стара серверна вежа, чиї контури вирізнялися на тлі нічного неба.

Двері в будинок були похилими, але зачиненими на іржавий замок.

Вони ввімкнули ліхтарі, і промені висвітлили коридор, що веде кудись углиб будівлі.

- Він міг бути тут нещодавно, - прошепотіла Клер, озираючись.

- Або все ще тут, - похмуро додав Лукас.

Наприкінці коридору вони наткнулися на двері, які виглядали набагато новішими за інших.

Кімната була невелика, але весь її периметр був усипаний фотографіями і нотатками. На стінах висіли знімки жертв: чоловіки, жінки, молода дівчина з Торонто. "Зрадник", "Брехня", "Свідок".