Читати книгу - "Агентство "Шарашка та партнери", Олена Гриб"

Віті спало на думку, що Тін насилу підбирає слова. Він говорив короткими уривчастими фразами – зовсім як вона сама на уроках англійської.

– Знаєш, було б непогано…

«…поговорити з таємничим Шарашкою. Не здивуюсь, якщо у звичайному житті його звуть Віктор Глід», – але закінчити речення не вдалося.

– Вибач. Маю йти. У замовленні номер тринадцять різке підвищення ризику. Дуже перспективне замовлення. Не можна зіпсувати.

Мить – і Віта дивилась на порожній стілець. Вона була вражена швидкістю, з якою пересувався Тін. І безшумністю його кроків, до речі. А ще тим, що, незважаючи на поспіх, двері за ним зачинилися без стуку. Ну і підлітки, що якраз заходили до їдальні, якимось дивом розминулися з «прибульцем» без зіткнення.

На вулиці вже сутеніло. Великий настінний годинник показував за п’ять хвилин шосту.

Чому б не поквапитися? Дорога до орендованої квартири займе не менше години, на збори знадобиться хвилин двадцять-тридцять, потім дві пересадки і…

За вікном проїхав сріблястий джип. Віта здригнулась, поспішно відвернулася від вулиці. Подумки себе вилаяла: в місті повно таких автомобілів, навіщо шарахатись від кожного?

– Дівчино, ваш приятель загубив. – Якийсь чоловік подав їй аркуш канцелярського паперу, заповнений рівними рядками.

«Договір», – пояснював заголовок.

– Дякую. – Віта засунула документ у пакет, сподіваючись прочитати в спокійніших умовах.

І вирішила, що варто підкоригувати плани.

***

5 березня, 18.00

вул. Лісова

– Ми маємо це зупинити. Все вийшло з-під контролю.

– Ні.

– Шарашко, цифри не брешуть! Зараз імовірність перетворення об’єкта «Віктор Глід» на романтичного героя становить два відсотки, а загроза життю замовника – сорок відсотків. Якщо тренд збережеться, вона не протягне й місяця!

– Відбій. Розрахунки показують інше. За добу ймовірність появи романтичного героя збільшилася в чотири рази, а загроза життю об’єкта «Віталіна Курочкіна» – на чотири відсотки. Множення в пріоритеті.

– Але Віта хотіла не цього! Наші джерела інформації недостатньо точні! Ми помилилися!

– Об’єкт «Віта» – альтернативне визначення замовника?

– Так! І вона незадоволена ситуацією!

– Ти став занадто емоційним, партнере. Земляни погано впливають на твою свідомість. Місія триває.

– Я відмовляюся брати в цьому участь.

– Тому що не віриш в успіх? Чи ти підхопив небезпечний земний вірус?

– Вона добра і мила! Їй не потрібен владний герой, Шарашко!

– Співчуваю. Судячи з симптомів, ти заразився дивною місцевою недугою, яку в цьому світі вихваляють, а не шукають від неї ліки.

– Грип?

– Ні. Боюся, справа серйозніша. Це закоханість.

– Шарашко! Не жартуй! І досить вже розмовляти як чужі люди! Нас ніхто не підслуховує!

– Без паніки, партнере. Ми тебе вилікуємо.

***

5 березня, 18.10

вул. Зимова – вул. Зарічна

Віта вийшла на зупинку, сховалася за рекламним щитом. Вітер бив у обличчя, очі сльозились, і розгледіти номери від’їжджаючих маршруток було непросто. Потрібну вона пропустила – запищав телефон, і поки вдалося вивудити його з надр кишені, тридцять сьома встигла пригальмувати, випустити пасажира і поїхати в підсвічену тьмяними ліхтарями і яскравими вікнами темряву.

– Мамо, ти рано. Щось сталося?

Ще й як сталося! Ворона на льоту врізалась у вікно на кухні і розбила всі три скла. Сама не поранилася – тільки покружляла по кімнаті, та й полетіла геть через ту ж дірку. Тепер потрібно шукати гроші на ремонт. Ключове слово – «шукати». Віта ненавиділа його. Воно означало, що доведеться ще тугіше затягнути паски.

«А взяла б учора долари, і проблем би не було. Віктор втратив би зацікавленість, рідну квартиру обладнала б за останнім словом техніки, батьки більше не знали б жаху під назвою «безкоштовна медицина», Аглая Іванівна перетворилася б на неприємний спогад», – нагадав внутрішній голос.

Десь у глибині душі Віта могла б з ним погодитись, і від цього її переповнювала гіркота.

Вона зайшла в шістнадцятий автобус, сіла за водієм. Від дороги її ховала наклеєна на вікні реклама. Це дивним чином заспокоювало, нехай і змушувало почуватися лякливою дитиною.

Через пів години попереду з’явилася знайома будівля. Вийти і дотримуватися наспіх обміркованого плану? Незрозуміла тривога заважала поводитись як завжди.

Знову дзенькнув мобільник. Віта з полегшенням дочекалась, поки двері зачиняться, і швидко повернулася на сидіння.

– Що, мамо?