Читати книгу - "Академія Мірравель. Проти вітру, Анна Потій"

— Добре, тату, я без необхідності вибиратися далеко не буду, а якщо й буду, то тільки з Демом. Він, до речі, вивчає боротьбу з темними магами, я йому навіть реферат сьогодні допомагала писати, — я дістала з сумки книгу, яку мені вручив Дем. — Буду також про них читати. Стане в нагоді.

— Сподіваюся, що не стане в нагоді, — тато сумно зітхнув. — Іди вечеряти, люба, і пам'ятай: безпека понад усе. Не дозволяй почуттям затьмарити твій розум. Ніколи не ризикуй заради побачень. Не той нині час.

Лягала спати я в засмучених почуттях. Після таких чудових вихідних мене просто оглушила звістка: темні маги знову на стежці війни. Я так сподівалася ніколи більше не відчути той страшний страх, що сковує тіло і розум, не турбуватися знову за себе і близьких. Дурні надії наївного дівчати! Темні маги ніколи не відступлять, поки є хоч один світлий.

Вранці дорогою до академії я постійно оглядалася на всі боки, побоюючись появи темних. Я збиралася заскочити до Дема в бібліотеку перед заняттями, але виявила його в саду неподалік входу — він розмовляв зі своєю бабусею. Привітавшись, я відразу запитала:

— Ви чули про темних магів?

— Щоб я та не чула про темних магів? — брови архімагеси піднялися догори у здивуванні. — Ти за кого мене вважаєш, Кетто Віралані?

— Ну, ви ж вже давно не імператорський бойовий маг, — я спробувала виправдатися, але зробила тільки гірше.

— Колишніх бойових магів не буває, дівчинко. Запам'ятай це, — я розуміюче кивнула. Іноді промовчати — найкраще рішення. — А сама звідки знаєш?

— Мій тато у відділі міського захисту працює, він мені й розповів про напади.

— А, Орвін Віралані, пам'ятаю-пам'ятаю. Здібний був студент. З нього міг би і імператорський бойовий маг вийти, але він вирішив залишитися в Мірравелі.

— Ви що всіх своїх студентів пам'ятаєте? — здивувалася я.

— Ні, тільки найкращих. І на тебе звернула увагу, бо прізвище впізнала. Жаль тільки, що тобі не дісталося таланту твого батька.

Так ось у чому річ! Архімагеса Тіррена виділяла мене виключно через мого батька. А я думала, чим заслужила таку честь. Виявляється, вся справа в таткові.

— Я в маму та бабусю пішла. Зілля набагато цікавіше, ніж битви.

— Кому що, — посміхнулася архімагеса Тіррена. — Кому що, дівчинко. Поквапся на заняття, після першої пари я всіх зберу і розповім про темних магів. Потрібно попередити дітей.

Архімагеса Тіррена пішла, залишивши нас із Демом удвох. Він відразу обійняв мене і подарував швидкий поцілунок.

— Ти в порядку, Кей?

— В порядку. Мама вчора догану зробила за те, що не попереджаю про ночівлю поза домом, а так все добре. І ще, мої батьки чекають на тебе в п'ятницю на вечерю. Хочуть познайомитися.

— Добре, я прийду, — Дем навіть на секунду не задумався з відповіддю, що мене дуже порадувало. Ні страху в його очах перед знайомством із батьками, ні збентеження не було.

— Тепер гуляти небезпечно, — зітхнула я. — Погода така гарна, хотілося б ще на озеро вибратися, але через цих темних треба сидіти вдома.

— Залиш, Кетто, я знаю, як від них боронитися. Я не дозволю, щоб вони з тобою щось зробили, обіцяю. А до озера можна іншого сходити. На західній околиці, знаєш?

— Знаю. Але воно невелике.

— Зате там місцинка самотня та безпечна, темні туди не сунуться точно. Там будинок мого вчителя. Я збирався сьогодні до нього сходити із рефератом. Якщо хочеш, підемо зі мною.

— Хочу.

— Бери із собою Ніду. Я пиріг сливовий спік вчора, налагоджуватимемо з нею стосунки.

— Ха! Ніда — міцний горішок. Але добре, я покличу її.

Я втекла на лекцію, влетівши в аудиторію разом із дзвінком. Слухала викладача неуважно, всі мої думки були зайняті темними магами. Наприкінці пари викладач оголосив, що ми у нас зібрання у Святковій залі — її завжди використовували, коли ректорові треба було оголосити всім студентам щось важливе. Я вже знала, що, але все одно хвилювалася. Знайшовши в натовпі Ніду, я запитала, чи розповів їй батько про темних магів — він у неї теж служив у відділі захисту, тільки в іншому, на північному кордоні міста.

— Мама за брата переживає, — прошепотіла Ніда. — Нейд уявив себе дорослим і хоче йти патрулювати вулиці.

— Але ж йому тільки 6! — здивувалася я.

— Начебто ти у 6 років не вважала себе дорослою, — посміхнулася Ніда. — Діти — вони такі.

— А твій Нейд взагалі ходяча катастрофа, — маленький брат Ніди був тією ще занозою в дупі — нестерпна шкода, за ним тільки встигай дивитись. Нам часто влітку доводилося за ним приглядати і він своєю поведінкою геть-чисто відбивав бажання заводити дітей.

— Мамі довелося взяти всю роботу додому, щоб його доглядати. Свою крамницю вона тимчасово закрила.

— Шкода, — у мами Ніди була невелика крамничка зачарованих предметів, які вона сама виготовляла. — О, до речі, ми з Демом збираємось сьогодні до його вчителя і Дем кликав тебе з нами на пікнік після. Там безпечно, маленьке озеро біля підніжжя гір на західній околиці. Знаєш?

— Знаю. Тільки я вам навіщо?

— Прогуляємось разом, дізнаєшся його краще і перестанеш переживати, що він якийсь не такий. До того ж, він напевно буде деякий час зайнятий з учителем, а ми якраз зможемо побалакати і я тобі розповім про мої насичені вихідні. Я навіть примудрилася в архімагеси Тіррени заробити 25 балів!

— Але як? — здивувалася і, здається, трохи позаздрила Ніда. Вона таким похвалитися не могла.

— Підеш із нами — розповім, — інтригувала я.

— Я подумаю, — Ніда не хотіла бути третьою зайвою. Я ж не могла розірватися між подругою і хлопцем, тому не бачила нічого кращого, крім як їх подружити.

— У Дема є з собою сливовий пиріг, — я хитро підморгнула.

— Вмієш ти переконувати, Кет.

Я посміхнулась. Давно вона так мене не називала. Для всіх я була Кеттою і тільки Ніда, мама та бабуся іноді звали мене Кет. Тепер, завдяки Дему, я стала ще й Кей.