Читати книгу - "Опанувати Елементи, NikaLerina"

— Елементи все продумали, — додав Сапір. — Без тебе не буде сили, тож вони оберігатимуть тебе всіма можливими способами.

— Оу... ясно, — промовила я, намагаючись збагнути, як це взагалі виглядатиме. Поки не виходить.

— Щодо злиття, — втрутився Топаз, — це ніколи не боляче. Спочатку з’являється свербіж, як у тебе тоді з рукою. Це означає, що поряд є твій Вартовий, готовий активувати силу.

— Але чому зараз нічого немає? — я невпевнено опустила погляд на свої долоні, ніби очікуючи відчути знайомий свербіж.

— Ми поки стримуємо силу, — пояснив Емер, — але це ненадовго.

— Навіщо? Якщо це ваш рятунок? — спантеличено спитала я.

— Бо ти не готова, — відповів Рубер.

— Звичайно, що я не готова, — я зітхнула, знервовано відсуваючи тарілку з їжею. — Але ж ви мені не даєте вибору фактично. Як нормальна людина може залишитися осторонь?

Рубер дивився на мене серйозно:

— То що ти вирішила? Чи згодна ти на злиття з нами?

Я на мить задумалася, перш ніж запитати найголовніше:

— А воно може перейти на Землю? Ота ваша Скверна?

— Ми... не включаємо такого результату подій, — обережно сказав Сапір. Видно було, що ця думка йому неприємна навіть теоретично.

“Тоді нам точно кінець, — подумала я. — У нас же немає жодної магії, і ніхто не зможе її зупинити.”

— Як довго це триватиме? — запитала я, підвищуючи голос.

— Ми не знаємо, — знизав плечима Емер. — Доти, доки ти не зможеш перемогти Скверну. А поки що ти, по суті, “вирізана” зі свого світу. Для всіх там час застиг, і в їхній свідомості ти просто поїхала в іншу країну.

Мені захотілося взяти себе за голову, бо мозок відмовлявся осягати всю масштабність цієї ситуації. “Звісно, що не готова,” — промайнуло в голові з відчаєм. Але водночас я відчула, ніби вже зробила крок у прірву й повернутися назад не можу.

“Отже, все вирішується тут і тепер,” — подумала я, стискаючи кулаки під столом, тоді як брати чекали на мою реакцію. Ким би я не була раніше, тепер без моєї допомоги вони приречені. А разом із ними — і мій світ, якщо Скверна таки зможе туди пробитися.

— Добре... добре. Якщо все так, і для мене немає загрози, тоді я згодна, — видихнула я, відчуваючи, як ніби підписую власний вирок. — Якщо це єдиний вихід…

Слова сказані, й вороття вже немає.

— Якщо ти не проти, ми почнемо завтра. На превеликий жаль, ми пропустили момент її (Скверни) пробудження, і вже завдано чималої шкоди.

— Про інше розкажемо тобі завтра, — втрутився Сапір. — Зараз уже пізно, і тобі краще відпочити.

Я лише кивнула й повернулася до вечері. У голові чомусь запанував дивний спокій — ніби, нарешті погодившись, я зняла з себе тягар невизначеності. А водночас усвідомлювала, що досі не маю уявлення, чого саме від мене вимагатимуть. Але якщо вони кажуть, що це не зашкодить, то я не пробачила б собі, якби не спробувала допомогти.

— Дякую, все було дуже смачно, — промовила я, підводячись із-за столу.

— Я проведу тебе, — почулося з кількох вуст водночас.

— Оу... — я тихенько засміялася від того, як вони говорять в унісон. — Жереб кидатимете?

У відповідь вони теж розсміялися. Емер, підморгнувши братам, випередив їх:

— У порядку черги, хлопці, — промовив він і подав мені руку.

Я побачила, як він крадькома показав язика своїм братам. “Ох ці хлопці, всюди однакові,” — подумала я та розсміялася вже вголос.

Разом із Емером ми вийшли з їдальні, і він провів мене довгим коридором до дверей моєї кімнати.

— На добраніч, — побажав він м’яко, відпускаючи мою долоню. — Сподіваюся, сьогодні ти добре поспиш.

— Я теж сподіваюся, — відповіла я, усміхнувшись уголос.

Зайшовши до кімнати, я втомлено зачинила двері. Всередині було тихо, тільки слабке світло від світла з вулиці навіювало сон. “Може, вперше за ці дні я зможу заснути без мученицьких роздумів,” — подумалося мені.

Але глибоко в душі все ж залишалося легке хвилювання: завтра я зроблю перший крок до того, щоб зустрітися з невідомою силою, від якої залежить доля Ерде... і, можливо, мого власного світу.