Читати книгу - "Академія Арканум, Солен Ніра"

— Яким би дивним це не було, але я чула про тебе, Ясемін. — Нолан стояв переді мною, його погляд був чітким і зосередженим, немов він не був просто ректорам, а людиною, яка завжди знала більше, ніж інші. Здавалось, що це не просто обов’язок, а важка тінь, яка йшла за ним, навіть коли він намагався сховатися від усіх.

Я зупинилась на кілька миттєвостей, намагаючись осмислити його слова. Він не виглядав здивованим. І не це було найважливішим. Тепер я розуміла, що це не випадковість, і що його погляд містив багато більше, ніж я могла собі уявити. Він був не просто ректором, він був частиною цієї Академії. Її суттю.

— Що саме ви чули? — я запитала, намагаючись залишити свій голос спокійним, хоч серце билося швидше.

— Про твої здібності, — відповів він, не відводячи погляду. Його голос був стриманим, але глибоким, із якоюсь внутрішньою силою. — Про те, як ти справляєшся з енергією, яка, як мені здається, була тобі чужою.

Ці слова від нього звучали як питання, але одночасно і як спостереження. Це не був простий комплімент. Це була оцінка. Його оцінка.

Я здригнулась від такого прямого ставлення до мене. Між нами стояла відстань, але вона була не фізична. Це була відстань між ректором і студенткою. Між тим, хто мав право навчати, і тим, хто мусив вчитися.

— Я не зовсім розумію, про що ви говорите, — сказала я, хоча в глибині душі відчувала, що Нолан вже знає більше, ніж мені хочеться. Його здогадки завжди були правильними, а це не завжди було мені на користь.

Він подивився на мене з тим самим поглядом, що і раніше — холодним, зосередженим, в ньому не було ані співчуття, ані жалю.

— Це не проста магія, Ясемін. Це темна енергія, і вона не має нічого спільного з твоїми спробами знайти контроль над собою. Я бачу, як ти борешся з цим, і я хочу тобі допомогти. Але ти повинна зрозуміти, що влада, яку ти прагнеш контролювати, може бути небезпечною. І я не дозволю тобі загубитися.

В його словах була незвична впевненість, яку я не могла оскаржити. Він не говорив це з емоціями. Не було жодного сумніву чи вагання в його голосі. Це було рішенням, до якого він прийшов після років досвіду. І цей досвід вражав.

— Я не прошу вашої допомоги, — я сказала це з більше впевненістю, ніж відчувала, але його реакція була така ж спокійна.

— Ти не просиш, але тобі вона потрібна, — відповів Нолан. Його очі зустріли мої погляд, і цього разу я відчула, як він проникає в мої думки. Він не читав їх, але знав все, що відбувалося в моїй душі. — Я не зможу захистити тебе, якщо ти не зможеш впоратись з тим, що всередині тебе.

Мені стало важко дихати. Його слова були важкими, і вони немов невидимим важелем натискали на мої плечі. Я не хотіла показувати йому свою слабкість, але це було важко. Він був настільки відсторонений і в той же час настільки присутній, що я відчувала себе маленькою частиною чогось набагато більшого.

— Ви все одно не можете мене зупинити, — я зробила крок назад, намагаючись знайти своє місце в цій розмові. Але, попри мої слова, я відчувала, що все, що я роблю, не має значення в порівнянні з тим, що він знає. І це дратувало мене.

Нолан спостерігав за мною з тим же холодним спокоєм, але його погляд не був байдужим. Він був уважним, наче чекав моїх слів, і в цьому не було ні найменшого натяку на сумнів.

— Я не намагаюсь тебе зупинити, Ясемін. Я намагаюсь врятувати тебе від того, що вже в тобі.

Його слова залишили мене в глибокій задумі. Цієї миті я зрозуміла, що він говорив не тільки про магію. Він говорив про мене. Про мої внутрішні страхи, про мої помилки. І якщо він правий, то це означає, що я дійсно можу втратити себе, навіть якщо мені здається, що я контролюю все.

Але я не могла припинити боротьбу. Я не могла повернутися назад. Що б він не сказав, я знала, що мої власні рішення мають значення. І хоч це була складна дорога, я не могла відмовитись від неї.

— Я не буду боятись, — я сказала це твердо, навіть якщо всередині мене ще залишалась тривога. — Я сама вирішуватиму, що робити далі.

Нолан знову подивився на мене, і на цей раз його погляд став м’якшим. Він кивнув, неначе все розуміючи, але його слова не стали легшими.

— Сподіваюся, що ти не заблукаєш на цьому шляху, Ясемін. Важко йти по ньому без підтримки, але якщо ти вирішиш йти одна, я буду слідкувати за тобою з відстані.

І хоча його слова були повні мудрості, я відчула, як це тягне мене до нього, навіть якщо я намагалась тримати відстань. Його присутність була як глибоке море — ти завжди відчував його силу, навіть якщо не бачив глибини.

Ми стояли, мовчки дивлячись одне на одного, і в той момент я зрозуміла, що більше не зможу залишитись осторонь. Відстань, яка між нами була, скорочувалась, і хоча я ще не готова була дозволити собі це, щось всередині мене вже вирішило.

Нолан залишився спокійним, наче його не зачіпала моя рішучість. Але з кожним словом, яке я вимовляла, я все більше відчувала, як між нами починає рости незримий зв’язок — міцний і тонкий, як павутина, що обвиває все навколо. Його присутність ставала все важливішою в моєму житті, хоча я намагалася себе переконати в протилежному.

— Ти маєш рацію, — сказав Нолан, його голос був низьким і пронизливим, ніби кожне слово мало певну вагу, яку не можна було знехтувати. — Я не можу змусити тебе слухатись, Ясемін. Але, пам’ятай, що ти не одна в цьому світі. І навіть якщо ти цього не хочеш бачити, інші завжди помітять твою боротьбу.

Він зробив коротку паузу, і я могла відчути, як його погляд глибше проникає в мене, немов намагається зрозуміти кожну частинку моїх думок.

— Якщо я буду слідкувати за тобою, це не буде спостереженням за твоєю поразкою. Це буде допомога. І вчасно дана допомога може стати тим, що змінить твоє майбутнє.

Я відчула, як внутрішній бар’єр починає слабшати. Я зрозуміла, що не можу просто відштовхнути його. У нього була сила, якої мені не вистачало. І хоча я не була готова цілковито покладатися на нього, я знала, що не можу відкидати його пропозицію.