Читати книгу - "Велике Стерво, Анна Di"

---

Вихідні закінчилися, і попереду Алісу чекав новий робочий тиждень. За цей час треба підготуватися до "війни", звичайно якщо вона взагалі буде.

В неділю Юля почувала себе добре, тому і вийшла на роботу вже.

— Ну що, ти готова?,— якось весело спитала Аліса.

— Не знаю, -— невпевнено відповіла секретар,— Але іду.

Юля закинула сумку на плече, зітхнула і попрямувала до відділу Савченка. Їй навіть не довелося довго вигадувати підставу для розмови — достатньо було просто привітатися.

— Ой, Юлечко, ти не уявляєш, як ми вже втомилися від цього Савченка! — відразу зашепотіла одна з дівчат із відділу, тільки-но Юля зайшла. — Ти чула, що він минулого тижня знову списав три монітори? А насправді один у нього вдома на балконі стоїть!

Юля ледь помітно кивнула і, непомітно для оточуючих, натиснула на маленьку кнопку диктофона, схованого у внутрішній кишені жакета.

Інша, почувши розмову, долучилася:

— Так-так, і ще він на "подарунок начальству" минулого місяця зібрав по 500 гривень, а потім бухали на ці гроші зі своїми дружбанами. Грошей ніхто більше не бачив.

Інформація сипалася, наче з відра: списана техніка, махінації з грошима, погрози співробітникам, несанкціонований винос майна... Юля слухала, інколи кивала, зберігаючи розслаблений вигляд, а всередині раділа, що не забула увімкнути запис.

— А ще він казав, — додала інша, — що якщо хтось буде "качати права" або питати про техніку, то можна буде попрощатися з премією! Вони з Лідією все вирішують.

— І в п'ятницю я бачила, — шепотіла ще одна, — як він через чорний вхід виносив коробки з нашими старими ноутами. Начебто для "утилізації". Але машини були цивільні.

Через півгодини Юля повернулася до кабінету Аліси, ледве стримуючи азартну усмішку.

— Ну що? — кинула Аліса, коли Юля зайшла.

— Якщо завтра оголосиш війну — у нас уже є вся артилерія, — весело відповіла секретарка, дістаючи з кишені диктофон. — Все записано. І, чесно кажучи, це тільки вершина айсберга. Можемо копати глибше.

Аліса сіла за стіл і зробила жест рукою:

— Давай сюди свій скарб.

Юля поставила диктофон на стіл і натиснула "плей". Кімнату заповнив приглушений шепіт співробітників, які без особливого примусу здавали Савченка "з потрохами".

— Ну нічого собі... — задумливо промовила Аліса, роблячи нотатки в блокноті. — Списана техніка, винос майна, шантаж, побори... Просто якийсь набір кримінальної класики.

— І це тільки те, що вони так, з ходу згадали, — хмикнула Юля, зручно влаштовуючись у кріслі. — Я впевнена, якби ми трохи покопалися в паперах, знайшли б ще стільки ж.

— Згодна, — кивнула Аліса. — Але поки що нам треба все акуратно оформити. Ніяких самодіяльностей. Ми не можемо просто прийти і вказати пальцем. Треба факти, акти, свідчення.

— Я можу завтра пройтися по папках. Під виглядом інвентаризації, — швидко запропонувала Юля. — Вони мене там уже "своєю" вважають після сьогоднішнього.

— Добре. А я через бухгалтерію проб’ю списану техніку і подивлюся, які документи підписував Савченко. Він же навряд сам усе робив — точно хтось прикривав.

Аліса вимкнула диктофон і глянула на Юлю:

— Запам’ятай головне: ні кроку вліво, ні кроку вправо без мене. Ми не маємо права на помилку. Якщо зірвемося — підставлять нас.

— Так точно, командире, — серйозно відповіла Юля і віддала честь, змушуючи Алісу всміхнутися.

— Завтра зранку збір тут. Планування операції. І запасайся кавою. Чекає веселий деньочок.

— Так і знала, що влаштуєш мені пригоду, — усміхнулася Юля і підморгнула.

Вони обидві розсміялися. Попереду була "бійка" — і вони були до неї готові.

Далі, вони продовжили працювати, як нічого і не бувало.

---

Вранці Аліса прийшла на роботу в чудовому настрої. Все йшло за планом, а головне — без поспіху.

Юля вже сиділа в неї в кабінеті, гортаючи якісь папери.

— Доброго ранку, — привіталася вона, підводячи очі.

— Доброго. Ну що, як ніч? Нерви на місці? — жартома спитала Аліса, кидаючи сумку на стілець.

— Та наче так, — усміхнулася Юля. — Тим більше, що в нас на руках такий "скарб".

— І це тільки початок, — серйозно відповіла Аліса. — Ми нікуди не поспішаємо. Дамо їм самим наламати дров.

Вони швидко склали план дій на день. Юля займалася паперами Савченка, Аліса — готувала офіційні запити в бухгалтерію і архів, щоб "законно" отримати копії потрібних документів.

До обіду стало відомо, що Савченко і Лідія щось замишляють. Підлеглі шепотілися, що на завтра готують "екстрене засідання" за ініціативою Савченка. Причина — "порушення Алісою трудової дисципліни та зловживання службовим становищем".

— Боже, які вони тупі, — прокоментувала Юля, коли принесла цю новину.

— Чудово, — тільки й відповіла Аліса. — Нехай готуються. Ми їм допоможемо викопати яму глибше.

Весь залишок дня вони спокійно працювали, акуратно збираючи докази. Диктофон з показами, підписані папери із завищеними цінами на списане майно, розписки деяких співробітників про "добровільні внески", листування, деякі цікаві службові записки — все це формувало серйозну базу.

Перед закінченням робочого дня Аліса викликала до себе Юлю.

— Запам'ятай, — почала вона. — Ми не ініціюємо нічого. Завтра вони починають самі. Ми сидимо, мовчимо, слухаємо. А коли пред'являть свої фальшивки — я попрошу час на "ознайомлення з матеріалами". І ось тоді, Юлю, тоді почнеться веселість.

— Прийнято, — підтвердила дівчина, обличчя якої світилася від передчуття майбутнього видовища.

— І головне, — суворо додала Аліса. — Ніяких передчасних коментарів, жартів чи навіть поглядів у їхній бік. Ми — святі. Поки що.

— Святі, як ніколи, — засміялася Юля.

Вони попрощалися, і кожна пішла готуватися до завтрашнього "вистави".

---

Наступного дня офіс жив своїм буденним життям, але під спокійною поверхнею вирував справжній вулкан.