Читати книгу - "Ціна збереження , Невидимі крила"

В одну із ночей, коли їхній дім був наповнений тишею, Лея лягла поруч з Каєм і з легкою посмішкою, яка не обіцяла нічого хорошого, заговорила. Її голос був спокійний, але в ньому відчувалась прихована тривога.
"Розкажи мені про ту зраду", — сказала вона тихо, знову намагаючись вдавати, що їй цікаво, що це не має такого впливу. Вона думала, що якщо він розповість їй деталі, то ці слова змусять її забути про те, що вже довго гризло її всередині. Вона намагалася переконати себе, що це все дрібниці, що це просто частина їхнього шляху.
Але коли Кай почав говорити, Лея відчула, як її серце стискається. Деталі, які вона просила почути, були зовсім не тими, на які вона розраховувала. Вона не могла більше слухати. Її посмішка почала танути, очі швидко наповнювалися сльозами, а усмішка вже не могла приховати біль, який поволі затоплював її душу.
Вона відвернула обличчя, відчуваючи, як весь її світ перевертається. Відчула, що, незважаючи на все, не готова насправді пробачити, не готова прийняти ті моменти, які, як здавалось, вже пройшли. Це було як шрам, який ніколи не загоїться.
І тоді, в ту мить, вона просто захотіла втекти. Втекти від нього, від усіх цих болісних роздумів, від власних почуттів. Лея відчувала, що її сила закінчується, а руки мимоволі потягнулися до дверей — відкрити їх і піти в ніч, де не буде ані Кая, ані болю.
Але Кай не давав їй цього зробити. Він бачив її очі, що наповнилися сльозами, і розумів, що не може її відпустити, навіть якщо б він хотів. Всі ці емоції між ними були набагато сильніші за будь-які розмови. Він обійняв її, намагаючись заспокоїти, хоча і сам не знав, як це зробити.
Лея лежала в його обіймах, тремтячи від болю, не знаючи, чи зможе колись пробачити.