Читати книгу - "Син Нептуна, Рік Рірдан"

Решта легіону озвалась луною.

Рейна відвернула пегаса від Персі, наче була рада закінчити з ним. Скіпі розгорнув свої прекрасні крила, і Хейзел охопив спалах заздрощів. Вона б усе на світі віддала за такого коня, та про це можна було навіть не мріяти.

Коні були тільки для офіцерів або для варварської кінноти, не для римських легіонерів.

— Центуріони, — промовила Рейна, — ви і ваші когорти маєте одну годину на вечерю. Після цього ми зустрінемось на Марсовому полі. Перша і Друга когорти обороняються. Третя, Четверта і П’ята — нападають. Нехай щастить!

Здійнялись схвальні вигуки на честь вечері та військового навчання. Легіонери полишили стрій і помчали до їдальні.

Хейзел помахала Персі, який разом із Ніко проштовхувався крізь натовп. На її подив, Ніко сяяв усмішкою.

— Молодець, сестричко, — промовив він. — Тобі не забракло сміливості поручитись за нього.

Він ніколи ще не називав її сестричкою. Цікаво, чи називав він так само Б’янку?

Один з вартових видав Персі табличку пробатіо. Персі повісив її на свій шкіряний шнур з дивними намистинами.

— Дякую, Хейзел; — сказав він. — Е-е... а що саме це означає...ну, що ти поручилась за мене?

— Я забезпечую твою гарну поведінку, — пояснила Хейзел. — Розповідаю про устав, відповідаю на запитання, переконуюсь, що ти не зганьбиш легіон.

— А... якщо я Скою щось погане?

— Тоді мене вб’ють разом із тобою. Зголоднів? Ходімо поїмо.

VIII Хейзел

Принаймні їжа в таборі була смачною. Невидимі вітряні духи, аури» чекали на таборян і, здавалось, точно знали, хто чого бажає. Вони приносили на вітрах тарілки й чашки так швидко, що їдальня перетворювалася на смачний ураган. Якщо ти підводився занадто швидко, то майже напевно отримував квасолею в око або горщиком тушкованого м’яса по потилиці.

Хейзел принесли гамбо[13] з креветками — її улюблену домашню страву. Завдяки цьому супові вона знову почувалася маленькою дівчинкою в Новому Орлеані, ще до того як відкрилось її прокляття, а маму охопила злоба. Персі отримав чизбургер і химерний на вигляд газований напій — його колір був яскраво-блакитним. Хейзел не зрозуміла, що це, але Персі скуштував напій і широко усміхнувся.

— Воно мене радує, — промовив він. — Не знаю чому... але радує.

Лише на мить одна з аур стала видимою — дівчина, схожа на ельфа в білій шовковій сукні. Вона хихикнула, підливши ще напою у склянку Персі, і зникла з поривом вітру.

Цього вечора їдальня здавалась особливо гамірною. Сміх відлунював від стін. Бойові прапори шелестіли на кедрових балках під стелею, а аури носились туди-сюди, наповнюючи всім тарілки. Таборяни вечеряли в римському стилі, сидячи на тахтах навколо низьких столів. Дітлахи постійно піднімались і мінялись місцями, поширюючи чутки про те, хто кому подобається та таке інше.

Як зазвичай П’ята когорта зайняла найменш поважне місце. Її столи розташовувалися в кінці їдальні поряд із кухнею. За столом Хейзел завжди було найменше людей. Сьогодні там, як зазвичай, сиділи вона та Френк, але до них приєдналися Персі з Піко та їхній центуріон Дакота, який уважав своїм обов’язком привітати новобранця.

Дакота похмуро валявся на тахті, додавав цукор у свої напої й швидко їх поглинав. Це був здоровезний хлопчина з кучерявим чорним волоссям і очима, що знаходились не зовсім на одному рівні, тож щоразу, коли Хейзел на нього дивилась, їй здавалось, що світ нахиляється. Те, що він так багато пив у цей час, нічого гарного не віщувало.

—. Ну! — Дакота відригнув і змахнув келихом. — Вітаю у Персі, командо, — а потім нахмурився. — У команді, Персі!

— Е-е... дякую, — відповів Персі, але вся його увага була прикута до Ніко. — Я гадав, може, ми поговоримо... про те, де я міг тебе бачити раніше.

— Авжеж, — промовив Ніко дещо поспішно. — Справа в тому, що я більшість часу проводжу в Підземному царстві. Тож хіба що ми зустрілись там якимсь чином...

— Вісник Плутона, так його називають. — Дакота відригнув. — Рейна ніколи не знає, що робити із цим хлопцем, коли він навідується. Бачили б ви її обличчя, коли він з’явився з Хейзел і попросив Рейну її прийняти. Е-е... без образ.

— Усе гаразд. — Ніко, здавалось, відчув полегшення від зміни теми. — Дакота дуже допоміг, коли поручився за Хейзел.

Дакота почервонів.

— Еге, що ж... Вона здалась мені нормальною малою. Виявилось, що я мав рацію. Минулого місяця, коли вона врятувала мене від, ну, розумієте.

— Ох, оце було видовище! — Френк відірвав очі від смаженої риби з картоплею. — Персі, бачив би ти її! Так Хейзел отримала свою нашивку. Єдинорогів охопив панічний страх...

— Облишмо це, — промовила Хейзел.

— Облишмо? — заперечив Френк. — Дакоту б затоптали! Ти стала перед ними, розігнала їх геть, урятувала його шкуру. Ніколи не бачив нічого подібного.

Хейзел прикусила губу. Вона не любила про це розмовляти і почувалась незручно через те, що Френк робив з неї героя. Насправді, Хейзел дуже боялась, що єдинороги в паніці нашкодять одне одному. Їхні роги з коштовних металів — золота й срібла, — тож їй удалось розвернути їх у різні боки просто силою думки. Вона спрямувала тварин назад до стайні, керуючи ними за допомогою їхніх рогів. Так і заробила собі повноцінне місце в легіоні, а разом із тим і чутки про свої химерні здібності — чутки, що нагадували їй сумне минуле.

Персі вдивлявся в неї. Його очі кольору морської хвилі змушували дівчину хвилюватись.

— Ви з Ніко зростали разом? — запитав він.

— Ні, — відповів за неї Ніко. — Я дізнався, що Хейзел моя сестра нещодавно. Вона з Нового Орлеану.

Правда, звісно, але не вся. Зі слів Ніко всі вирішили, що він натрапив на неї в сучасному Новому Орлеані, після чого привів до табору. Це було легше, ніж розповідати правдиву історію.

Хейзел намагалась удавати із себе сучасного підлітка. Було непросто. На щастя, напівбоги в таборі майже не користувались технікою. Їхні сили зазвичай виводили з ладу електричні прилади. Та коли вона вперше вирушила у відпустку до Берклі, її ледве не розбив параліч. Телевізори, комп’ютери, айподи, інтернет... Через усе