Книги Українською Мовою » 💙 Бойовики » Мізері 📚 - Українською

Читати книгу - "Мізері"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Мізері" автора Стівен Кінг. Жанр книги: 💙 Бойовики. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 19 20 21 ... 109
Перейти на сторінку:
знаю ! За допомогою цієї друкарської машинки ти створиш новий роман! Свій кращий роман! «Повернення Мізері »!

24

Повернення Мізері . Він нічого не відчував. Він подумав, що так само нічого не відчуває робітник, якому щойно відтяло руку електричною пилкою і який із байдужою цікавістю оглядає свій зап’ясток, що фонтанує.

— Так! — сказала Енні. Її обличчя сяяло, наче пошуковий ліхтар уночі. Сильні руки були схрещені на грудях. — Ти напишеш книжку тільки для мене, Поле! Відплата за те, що я поставлю тебе на ноги! Один-єдиний примірник нового роману про Мізері! У мене буде те, чого нема ні в кого іншого в цілому світі, як би їм того не хотілося! Уяви собі!

— Енні, Мізері померла.

Дивовижно, але водночас прийшла неймовірна думка: «Я зможу її повернути ». Ця думка сповнила його втоми та огиди, але не викликала подиву. Зрештою, людина, яка змогла пити мильну воду з відра, має спромогтися на підконтрольну творчість.

— Ні, не померла, — замріяно відповіла Енні. — Навіть коли я… злилася на тебе, то знала, що вона насправді не померла. Я знала, що ти не зможеш її вбити. Бо ти хороший .

— Невже? — спитав він та поглянув на друкарську машинку, яка посміхнулася у відповідь. «Подивимось, на що ти здатний, любий друже», — прошепотіла вона.

— Так!

— Енні, я не знаю, чи зможу сидіти в цьому кріслі. Останнього разу…

— Останнього разу було дуже боляче, можу заприсягнутися. І наступного разу також болітиме. Може, навіть більше. Але настане день — а він не за горами, хоча тобі може здатися, що минуло багато часу, — коли болітиме менше. І ще менше. І ще менше.

— Енні, скажи мені дещо.

— Звісно, голубе!

— Якщо я напишу тобі це оповідання…

— Роман! Гарний, великий роман, як і всі інші. Може, навіть більший!

На секунду Пол заплющив очі, а потім знову подивився на неї.

— Згода, якщо я напишу тобі цей роман, ти відпустиш мене, коли я закінчу?

Обличчям Енні промайнула тінь занепокоєння, і вона пильно, уважно поглянула на нього.

— Ти так говориш, наче я тримаю тебе за в’язня, Поле.

Він нічого не відповів, просто дивився на неї.

— Гадаю, до того часу, як ти закінчиш, ти вже будеш готовий… готовий до людського товариства, — сказала вона. — Ти це хотів почути?

— Так, саме це.

— Чесне слово, я підозрювала, що в письменників велике его, а виявляється, вони ще й невдячні!

Пол не відривав погляду від Енні, і за деякий час вона роздратовано та трохи знічено потупила очі.

Урешті- решт він промовив:

— Мені будуть потрібні всі книжки «Мізері», якщо вони в тебе є, бо я не маю своєї конкордації.

— Звісно, що є! — відповіла вона. — А що таке конкордація?

— Швидкозшивач, у який я складаю всі свої нотатки з «Мізері», — пояснив він. — В основному персонажі та місця з перехресними посиланнями, розбиті на три-чотири підгрупи. Сюжетні лінії. Історичні довідки…

Пол бачив, що вона його майже не слухала. Уже вдруге вона не виказувала жодної цікавості до секретів ремесла, від яких слухачі майстер-класів тамували подих. І причина була проста, як стара правда. Енні Вілкс була ідеальним читачем, жінкою, яка обожнювала історії та зовсім не цікавилась процесом їх створення. Вона була уособленням вікторіанського архетипу Вірного читача. Її не цікавили конкордації та посилання, оскільки для неї Мізері та персонажі, що її оточували, були цілковитою реальністю. Посилання їй ні про що не говорили. Може, якби Пол заговорив про перепис населення в Малому Данторпі, вона би виявила хоч якесь зацікавлення.

— Я дістану тобі всі книжки. Вони трохи пошарпані, але ж це ознака того, що їх люблять і перечитують, чи не так?

— Так, — відповів він, цього разу не збрехавши, — саме так.

— Я навчуся переплітати книги, — замріялась вона. — Я сама зроблю палітурку для «Повернення Мізері». Це буде єдина справжня книжка, яку я матиму, окрім Біблії моєї матері.

— От і добре, — сказав він, аби просто щось сказати. У шлунку з’явилася легка нудота.

— Тому зараз я піду, аби ти розкинув розумом як годиться, — повідомила вона. — Це так хвилює! Як ти гадаєш?

— Так, Енні, дуже хвилює.

— За півгодини я принесу тобі курячу грудку з картопляним пюре та горошком. Навіть трохи «Джеллі-О»[51], бо ти був слухняним хлопчиком. А ще я подбаю, аби ти вчасно дістав свої пігулки. Ввечері навіть отримаєш на одну більше, ніж заведено, якщо буде потреба. Я пильнуватиму, аби ти добре поспав, адже завтра тобі треба ставати до роботи. Можу закластися, ти одужуватимеш швидше, коли працюватимеш!

Вона підійшла до виходу, озирнулася і, гротескно викрутившись, послала йому здаля поцілунок.

Енні причинила за собою двері. Полу не хотілося дивитися на друкарську машинку, і деякий час він опирався, проте згодом погляд безпорадно повернувся до неї. Вона стояла на письмовому столі та посміхалася. Дивитися на неї було все одно, що дивитися на знаряддя для тортур: чобіток, дибу-ложе, дибу-підвіс, які поки стояли без діла, до певного моменту.

«Гадаю, до того часу, як ти закінчиш, ти вже будеш готовий… готовий до людського товариства».

«О, Енні, ти збрехала нам обом. Я це знав, і ти це знала. Я бачив це у твоїх очах».

Перед ним відкривалися обмежені перспективи, які не провіщали жодного задоволення: шість тижнів життя, які він проведе, страждаючи від болю в зламаних ногах та поновлюючи своє знайомство з Мізері Честейн, у дівоцтві Кармайкл, після чого відбудеться квапливий похорон на задньому дворі. А може, вона згодує його рештки свині на ймення Мізері, ото було б справедливо, хоч як огидно та жахливо.

«То не роби цього. Розізли її. Вона — наче ходяча пляшка нітрогліцерину. Потруси її трохи. Хай вона вибухне. Усе ж краще, ніж лежати тут і страждати».

Він спробував затримати погляд на переплетених «В», але незабаром знову дивився на друкарську машинку. Вона стояла на письмовому столі — німа, товстошкіра, повна слів, які йому не хотілося писати, вишкірялася щербатою посмішкою.

«Не схоже, що ти сам у це віриш, любий друже. Гадаю, ти хочеш вижити, навіть якщо тобі дуже болітиме. Якщо для цього необхідно влаштувати повернення Мізері, ти це зробиш. Принаймні, спробуєш, але спочатку

1 ... 19 20 21 ... 109
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мізері», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Мізері"