Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Бурелов 📚 - Українською

Читати книгу - "Бурелов"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Бурелов" автора Пол Стюарт. Жанр книги: 💙 Дитячі книги / 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 19 20 21 ... 66
Перейти на сторінку:
врядила б для вас учти, хоч би ми й не домовились? — не розгубилася Матінка Товстобрюхперо.

— Я скажу, — заявив Захмарний Вовк. — Знаю я тебе, Матінко Товстобрюхперо. «Якщо робити за так грошей, то тільки для самого себе», — здається, так говориться у приповідці?..

Матінка Товстобюхперо клацнула у надпориві дзьобом.

— О Вовчиську! — вигукнула вона. — Ти неперевершений! — Вона зірвалася на рівні ноги і піднесла келих. — Та якщо справу все ж залагоджено на втіху та радість усієї громади, то мені хотілося б запропонувати тост, — промовила вона. — У добрий час!

— У добрий час! — із запалом підхопили всі.

Професор Світлознавства повернувся до Захмарного Вовка.

— Який я радий, що ти дав згоду, — лагідно озвався він. — Зрештою не хотілося б доручати такий цінний вантаж якомусь шалапутові.

— Ви маєте на увазі бурефракс? — запитав Захмарний Вовк. — Цю речовину треба ще знайти.

— Ні, Квінтиніусе, не бурефракс! — зі сміхом відповів Професор. — Я кажу про себе, бо я вас супроводитиму. В одному спільному запрязі, озброєні вашою майстерністю та моїми знаннями, ми привеземо додому доволі бурефраксу, щоб раз і назавжди покласти край сьогоднішньому безумові ланцюгового виробництва.

Захмарний Вовк насупив брови.

— Але чи не запідозрить чого Вілнікс, коли пронюхає про це?

— А тут уже слово за нами, — втрутилася Матінка Товстобрюхперо, киваючи головою на ночоблуда. — Завтра вранці Форфікюль складе візиту до Санктафракса, щоб оголосити про трагічну і дочасну смерть Професора Світлознавства внаслідок нещасливого випадку.

— Бачу, ви вже все завбачили без мене, — зауважив Захмарний Вовк. — А все ж наостанок я маю зробити одне повідомлення.

Він повернувся до Живчика.

— Знаю, знаю, — засміявся той. — Але все буде гаразд. У цій виправі я вже шкоди не нароблю, їй-же-бо, ані найменшої!

— Ні, Живчику, нічого не поможе, — суворо мовив Захмарний Вовк. — Ти з нами не полетиш.

Живчикові заперло дух. Обличчя видовжилося, серце упало. Як батько міг таке сказати?!

— Але… але що ж я робитиму? Куди подамся? — заскиглив він.

— Не журися, Живчику, — почув він заспокійливий голос Матінки Товстобрюхперо. — Усе вже узгоджено. Ти зостаєшся зі мною.

— Ні, ні, ні, — замурмотав Живчик, насилу добираючи глузду в тому, що діялося. — Ви не можете так зі мною обійтися. Це нечесно…

— Живчику! — гримнув батько. — Заспокойся!

Але Живчик не міг бути спокійним.

— Ви мені просто не довіряєте, га? — закричав він. — Гадаєте, я недотепа? Гадаєте, з мене користі, як із цапа вовни…

— Ні, Живчику — урвав Захмарний Вовк. — Я не маю тебе за недотепу. І одного дня, хай буде на те призвіл Неба, ти станеш грізним капітаном небесних піратів — це для мене ясно, як Божий день. Але тим часом тобі бракує досвіду.

— А як я його наберуся, якщо ви залишаєте мене за бортом? — запитав Живчик. — Крім того, — палко провадив він, — у буреловстві не має ані крихти досвіду жодна жива душа. Навіть ви.

Але Захмарний Вовк не спіймався на гачок.

— Я ухвалив постанову, — твердо мовив він. — Ти можеш охоче на неї пристати або ж виголошувати гучні слова і бушувати, мов дитина. Але так чи інак ти не полетиш — і поставмо на цьому крапку.

Розділ восьмий

Відліт

— Розпускати вітрила? — здивувався Тем Човновод.

— Думка Камінного Штурмана.

— Але ж це чудова новина! — вигукнув Тем. — Гай-гай, три дні тому, після халепи з залізним деревом та втрати стернової гирі, я злякався не на жарт, що літати «Буреловові» вже зась! Але погляньте на нього тепер — як нова копійка! Так і рветься в небо! Зроду я ще не бачив, щоб мідь сяяла так сліпуче.

— Та й не тільки мідь, — устряв Стоуп Рипуча Щелепа. — А вітрила та линви? Не звернули уваги? А такелаж? Усе новісіньке і найвищої марки!

— А як наладнано систему гир! — докинув Дозорець. — Любо поглянути!

— Не інакше, на нас чекає щось надзвичайне, — зауважив Тем Човновод, задумливо погладжуючи бороду.

— Не треба бути мудрагелем, щоб до цього доглупатись, — шпигнув Стоуп Рипуча Щелепа. — От тільки, що воно — оте щось?

Тем похитав головою.

— Гадаю, кеп нам скаже, коли все вже буде цілком готове, — відповів він

— Та мабуть що, — погодився Стоуп Рипуча Щелепа. — Але якщо вже вирушати у плавбу, то краще просто зараз, під ослоною темряви.

— Навпаки, — заперечив Тем Човновод. — Треба виждати слушну хвилину, почекати бодай до ранку.

— Як? І відлетіти на очах у спілчанських патрулів? — визвірився на нього Стоуп Рипуча Щелепа. — Ума рішився, абощо?

— Я то не рішився, Стоупе, — відрубав Тем. — А натомість ти забув, що теперішній «Бурелов» завиграшки випередить кожне спілчанське судно, яке тільки їм стукне послати за нами.

— Воно то так, але… — не здавався Стоуп.

— І хоч би що там було, — не давав йому сказати слова Тем Човновод, — Багнище — підступне місце навіть ясної пори, не то що. Перелітати його поночі — суще божевілля. Чому? Бо там щокроку лопають ядучі ями — і в бурю ніде заякоритись. Не кажучи вже про те, що не добереш, де закінчується небо і починається земля. Пригадую, якось — під той час у мене ще й вус не засіявся — ми повернулися додому з…

— Капітан! — перепинив його Дозорець. — Ще й не сам, — шикнув він.

Тем Човновод умовк і вкупі зі Стоупом Рипучою Щелепою та Дозорцем повернувся, аби привітати дві постаті, які п’ялися сходнями.

— Кепе, — палко звернувся Тем, — саме вас мені й хотілось оце бачити. Чи не допомогли б ви розв’язати нашу дрібну суперечку. Тут Рипуча Щелепа твердить, ніби…

— Ні, Теме, не допоможу, — гримнув Захмарний Вовк. — Де Вевека?

— Внизу, кепе, — відказав Тем. — У парі з Камбаломордом. Мабуть, чи не підсобляють Камінному Штурманові відрегулювати нову стернову гирю.

Захмарний Вовк кивнув головою.

— А Спліт?

Небесні пірати знизали плечима.

— Спліта щось не видко, — буркнув

1 ... 19 20 21 ... 66
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Бурелов», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Бурелов"