Читати книгу - "Бомба для голови"

— Яких непорозумінь?

— Ми звинуватимо вас у злочинній змові з Ленцом, який пропонує нашим властям сфабриковану за допомогою телебачення фальшивку.

— Я прийму ваших людей, пане Кроне.

Гейнц Кроне підморгнув Ісаєву і спитав:

— Скільки я вам заборгував за сенсацію?

— Це мій подарунок за вашу бійку проти Франца Йозефа Штрауса.

Вони сиділи на восьмому поверсі величезної споруди «Європейського центру» і з напруженням дивилися на екран телевізора. Якщо все піде так, як задумав Ісаєв, то через кілька хвилин вони ще раз прокрутять матеріал, який дав їм Ленц.

…Диктор, мотнувши головою, поправив галстук і сказав:

— Дами й панове, в програму наших вечірніх передач вноситься коректива. Газета «Телеграф» зажадала повторного показу кінокадрів, присвячених перебуванню в нас червоного інтелектуала Кочева, який втік через «залізну завісу». Я хочу представити вам репортерів «Телеграфу» Франца Проста й Пауля Рітенберга. Буль ласка.

— Мені потрібен телефон, — сказав Рітенберг.

— І мені хотілося б поряд з нами бачити редактора Ленца, — додав Прост.

— Перше прохання можна виконати, а друге, на жаль, ні: редактор Ленц поїхав з телецентру.

— Ну що ж… давайте ще раз переглянемо його матеріал, — сказав Рітенберг, — а ми прокоментуємо його по-своєму.

Замелькали кадри: Кочев сміється, Кочев п’є, Кочев плаває Кочев їде у відкритій гоночній машині до міста. Ось великий стовп, на якому наклеєно оголошення «Сьогодні… в «Конгресхаллі» концерт Жака Делюка…»

— Стоп-кадр! — вигукнув Прост. — Дами й панове, ми просимо вас прослухати й переглянути виступ редактора Ленца. Будь ласка, увімкніть запис на відео… — попросив Прост диктора.

Виникло обличчя Ленца. Ледь усміхаючись, суворо й поблажливо, він говорив:

— Давайте дозволимо людині бути вільною в своїх вчинках. Право кожної людини поводитися так, як їй здається доцільним і можливим. Мабуть, на наші установи тиснуть з-за стіни, висуваючи чергову версію про «викрадення». А Кочев просто не бажає зустрічатися ні з ким, крім тих, хто йому приємний… І це його право!

— Стоп-кадр! — вигукнув Рітенберг, і обличчя Ленца завмерло на екрані.

— У цьому місці, — вів далі Прост, — ми хотіли б поставити редакторові Ленцу тільки одне запитання: коли було знято цей матеріал про Кочева?

— Він же сказав, — відповів Рітенберг, — що ці кадри зняті після того, як Кочев вирішив не повертатися до Болгарії.

Тобто після двадцять першого…

— Я прошу операторів ще раз показати кадр проїзду Кочева — той самий, де ми обірвали показ… Дякую… Дами й панове, я прошу вас якнайуважніше подивитися на цю тумбу для оголошень: «Сьогодні, 19-го, в «Конгресхаллі»… Кочев запросив право притулку і зник двадцять першого, бо він і двадцятого, і двацять першого переходив, зональний кордон. Це встановлено. Експерти прокуратури і наші репортери зараз перебувають біля цієї тумби. Редактор Ленц може сказати, що це оголошення було на тумбі і двадцять третього, і двадцять п’ятого. Чи не так? — відзначив Прост. — Пауль, з’єднайся з нашими колегами. Я хочу, щоб експерт дав телеглядачам відповідь: чи наклеювалися нові оголошення на цю тумбу, коли і скільки? І якщо експерт прокуратури підтвердить, що на оголошення від дев’ятнадцятого наклеювалися кожного дня нові оголошення протягом усього цього тижня, ми вимагатимемо притягнення Ленца до суду за дифамацію, бо він підтверджує, що показані ним кінокадри зняли вчора на його прохання.

— Це більше, ніж дифамація, — заперечив Рітенберг, набираючи номер телефону, — це злочин, який попадає під статті карного кодексу.

В трубці, яку тримав Рітенберг, захрипіло й долинув голос:

— Говорить експерт Лоренц. Вернер Лоренц. На оголошенні від дев’ятнадцятого ми знайшли ще сім наклеєних оголошень. Офіційну довідку я сьогодні ж передам у прокуратуру. Кожного дня наклеювалось нове оголошення. Отже, зйомки Кочева проводилися дев’ятнадцятого, тобто коли він ще не збирався просити притулку.

— У нас усе, — змінившись на обличчі, сказав Прост, — ми дякуємо керівництву телебачення за ту допомогу, яку воно подало у викритті політичної фальшивки.

Тієї ж ночі редактора Ленца заарештували, На першому допиті, який вів Гельтофф, він відмовився відповідати на будь-які запитання без адвоката і його перевели в камеру попереднього ув’язнення…

7

— Щойно дзвонив Айсман. Він занепокоєний тим, що сталося з Ленцом, Штірліц. Він призначив мені зустріч на завтра, зранку, — сказав Холтофф, приїхавши в невеличке кафе, де його чекав Максим Максимович.

— Він розуміє, що ти був зобов’язаний заарештувати Ленца?

— Я його повинен відпустити на поруки.

— Поясни, що тобі це робити невигідно. Якщо ти його відпустиш, «Телеграф» примусить прокуратуру знову повернути його в тюрму. Поясни, що тобі вигідніше тримати Ленца в тюрмі, поки вони вибудують надійну лінію захисту.

— Штірліц, мені важко грати роль йолопа. Розумієш? Можливо, в порівнянні з тобою я справжній йолоп, але я повинен розуміти бодай крихту, чого ти хочеш добитися в цьому ділі.

— Я сподівався, що, може, ти хоч тепер навчишся думати, коли на карту поставлено твоє життя.

— При чому тут я? Сім’я, онук…

— Тобі треба позбутися сентиментальності, Холтофф, це завжди губило розвідників. Якщо захочеш увійти в блок з Айсманом, він постарається мене ліквідувати, але якщо мене ліквідують, то — вже за умовами моєї гри — матеріали Рунге проти тебе негайно опублікують. І мою заяву про тебе — також… Тому ти мусиш просто допомагати мені в ті дні, які нам належить разом прожити. Тобі ще доведеться оберігати мене від Айсмана.

8

Айсман зустрівся з Холтоффом рано-вранці.

Концерн виділив Айсману кошти, щоб наймати конспіративні квартири — не тільки в Західному Берліні, а й скрізь у Європі: там люди з «бюро Айсмана», який відав контррозвідкою й «економічним, зондуванням конкурентів», зустрічалися з численною агентурою. Холтофф, котрий змінив прізвище в кінці війни, передав Айсману, що знайшов його в сорок дев’ятому році в поліції Ессена, всю свою агентуру, залучену ним у свій час працювати в гестапо. Відтоді вони регулярно зустрічалися на конспіративних квартирах Айсмана. Холтоффа не посвятили в святая святих концерну, але завдання свого товариша по гестапо він виконував охоче, знаючи, що за допомогу, яку подавав, він мав незриму підтримку сім’ї Дорнброка.

— Любий Холтофф, — сказав Айсман, — хтось грає проти нас, і дуже сильно грає.

— Ти перебільшуєш. Просто ви погано зробили матеріал для Ленца. Негайно щось придумай, бо він уже почав плакати в камері, а це, як ти пригадуєш, поганий симптом.

— Скажи йому, щоб він дав тобі ось