Читати книгу - "Амба. Том 1. Втеча"

Не відводячи від Верблюда очей, Булах повернувся до «товариства»:

– Притихли? Піджали хвости перед десятком шакалюг? Невже не набридло терпіти? Подивіться-но на цю гниль. – Булах швидко простягнув уперед руку. Верблюд позадкував. – Три вершки від землі. Недоносок… А ображає. Качає права… Чоловіки ви, врешті-решт, чи мужики-рогачі табірні?!

– Но-о, но-о, падла… – приходячи в себе, нарешті прошипів Верблюд. Він ще далі відступив від краю столу і підморгнув друзякам, шкодуючи, що не зробив цього раніше. Не вистачало, щоб підвелися рогачі. А Тигру візьме на себе. Тільки б підійти ззаду. Чи хтось із копит зіб’є…

Урки усім гуртом, із ножами або заточками кинулися на Булаха. Під ноги нападників, загородивши прохід, гепнув важкий стіл, збитий із грубо обструганих дошок. Передній ряд позадкував. Лише два чоловіки залишилися по другий бік столу.

– Да-ви-и-и гни-и-иль! – вигукнув Булах, хапаючи того зека, що стояв ближче, і кидаючи його в натовп. Другий кинувся навтіки, але Булах згріб друзяку Верблюда за патли і, відступивши до дверей, почав крутити ним, мов голоблею.

Макар, теж наділений силою, розгубився. Правду говорили, Булах не тільки могутній. Його зовнішність підказувала про внутрішню переконаність і непримиренність до зла. Не злякався ж один піти на ніж! Один проти всіх! Не замислюючись! Не за себе…

Спочатку рецидивісти від несподіванки позадкували, потім почали оточувати Булаха. Ззаду підкрадався Тихий, колишній каратель. Такі в таборах завжди тулилися до блатних, хоча ті рідко кого вважали за своїх.

– А-а-а! – волав рецидивіст, знесилений від марних спроб вирватися з рук Булаха.

– Мужики, підсобімо трохи! – перекриваючи виття, загримів Макар, зістрибуючи з нар.

Верблюд не чекав стрибка, тому не встиг підставити ніж. Ще на льоту юнак, волаючи «амба», уперіщив коротуна по голові. Той завалився на підлогу. Пробиваючись до Булаха, Макар не зводив очей із карателя. Тихий витягнув шило, підвів руку, але хлопець випередив його і вперіщив у плече з такою силою, що колишній каратель уплющився головою в стіну і не зміг підвестися до кінця бійки.

А в широко відчинені двері барака стрімко вливався потік ув’язнених. Попереду всіх – бригада Булаха. Такого бойовища в таборах не знав ніхто. У напівтемряві чулося уривчасте дихання, матірщина, стогнання. Бійка, мов лісова пожежа в посуху, перекинулася на бараки. Булах і Макар стояли спина до спини, височіючи над усіма на цілу голову… Руки і ноги в потрібний час піднімалися, опускалися, викидалися уперед, здійснювали ті рухи, після яких ламаються кістки, вилітають зуби, тріщать хребці, а інколи й понівечена плоть нерухомо застигає на підлозі. Щомиті удари Булаха важчали, лютішали; незабаром він і зовсім забув, що перебуває в зоні. Здавалося, час потік назад. Його розвідрота б’є ворогів, громить тих, хто раннім недільним ранком увірвався з вогнем у їхній спільний Дім.

Але навіть там, на фронті, пам’ятаючи про свою невимірну силу, розвідник, добуваючи язика, бив зазвичай ворога кулаком по голові і дуже рідко використовував обмотаний ганчіркою приклад автомата. «Проти нашого солдата німець кволяк. Ще заб’ю ненароком», – пояснював капітан бійцям, не зізнаючись і собі, що в здоровому розумі, без причини не може переступити через поняття милосердя та цінності людського життя, що їх в усі часи проповідують справжнє мистецтво і загальнолюдська мораль. Про це говорили і що по-справжньому шанували в сім’ї…

Зовсім не так уявляв війну за книжками і кінофільмами. Не було легкої прогулянки ворожою територією. Не бачив ніхто квітів та посмішок поневолених народів. З першого тижня на передовій війна з романтичним присмаком перетворилася на роботу, на важучу, виснажливо-небезпечну, криваво-брудну, голодно-безсонну каторжну працю.

Булах, як і більшість червоноармійців, сумлінно виконував доручену справу. В обороні і в атаках поклав багато ворогів: одних зупинив гранатою, інших наздогнав кулею; іноді у швидкоплинній сутичці пускав у хід не лише руки й ноги, але й зуби. Після одного такого запеклого бою кілька ночей поспіль вовче виття підіймало в бліндажі Булаха з нар. Розвідник намагався піймати неіснуючого ворога. Пальці замість живої плоті стискали покладений під голову речовий мішок.

У тому бою Булах сам на сам зчепився з величезним здорованем-есесівцем. Той виявився гідним супротивником: уміло орудував руками й ногами, невловно спритним прийомом вибив ніж, але раптом завив по-вовчому, послабив хватку. Булах скористався миттєвою розгубленістю супротивника, зімкнув пальці на тренованій, немовби волячій, шиї. Ще зусилля – виття обірвалося хрипом. Почувся хруст шийних хребців. Нацист раз-другий смикнувся і застиг на розкраяній металом ще гарячій землі. Вродливе обличчя швидко заливала кров. Лише блакитні очі залишалися чистими і з подивом дивилися в прозору блакить неба.

Булах ледь відірвав пальці від горляки ворога, піднявся на ноги, виплюнув липко-солоний шматочок чужої плоті від носа, зігнувся навпіл і, захлинаючись та давлячись уже не ворожою кров’ю, вивергав із себе вміст солдатського казана, протестуючи кожною клітиною людського єства проти бузувірських нісенітниць, якими повнилася війна, де навіть кращі сини Землі проти їхньої волі та бажання перетворювалися на безтямних убивць.

Не століття – тисячоліття в лютій січі зіштовхувався обдурений люд, піднятий проникливо-зворушливим словом, привабливою ідеєю або захистом святої віри предків; лише з часом довідаються нащадки, що бійня виявилася марною, що минулі цінності і кумири – фальшиві, а новоявлені посланці провидіння, батьки народів, генії всіх часів або пророки – усі вони жорстокі владолюбці, для яких сльози та й саме людське життя – лише паливо в багатті слави і примхи.