Читати книгу - "Казки"

— Ну, ну, — кажу я заспокійливо. — Хто ми такі й що нам болить?

— Ах, лікарю! — тоненько поскаржилося оте світло на землі. — Я німфа, русалочка. Танцювали тут мої сестрички, танцювала з ними і я, та й не пам'ятаю, чи то я спіткнулася об місячний промінь, а чи посковзнулася на блиску перлинки роси, — не знаю та й годі. І ось лежу я тут, піднятися не можу, а ніженька мені болить, болить, болить. . .

— Ага, — кажу я. — Мабуть, фрактура, або перелом. Нічого, зараз подивимося. То ви, значить, одна з тих русалок, що танцюють отут на лужку? Бач, бач! А коли між вас потрапить якийсь юнак із Жернова чи то із Слатіци, то ви його затанцюєте на смерть, еге ж? Гм, гм! А знаєте, дівчино, що ті ваші пустощі погані? Ось як вони на вас окошилися! Ось до чого довели оті ваші танцюльки!

— Ах, . лікарю, — поскаржилася русалка, — ви й не знаєте, як у мене ніженька болить!

— Авжеж, що болить, — кажу я. — Фрактура має боліти, — присів я біля русалочки, щоб оглянути перелом.

. . . Я, панове колеги, направив уже сотні переломів, але такої замороки, як з отією русалкою, не мав іще в практиці. Бо ж тіло в неї із сяйва, а кісточки — з так званого твердого сяйва. Спробуйте взяти це в руки, коли воно невпійманне, як вітер, як світло, як імла, а треба ж його обмацати, натягти, припасувати. Ох і наморочився ж я з нею! Спробував ото перев'язати ніжку павутинням, та русалка пищить: «Ой! Ріже, мов дріт!» Потім спробував скріпити перелом пелюстками яблуневого цвіту, а вона плаче: «Ой, не кладіть мені на ніжку каміння!»

Що тут діяти? Врешті я взяв з крилець бабки, тобто лібелли, той блиск, отой металічний полиск, та зліпив з нього дві дощечки. Потім розділив місячний промінь у крапельці роси на сім барв веселки й синьою барвою — найтоншим промінчиком — прив'язав оті дощечки до зламаної ніжки русалки. Ох і нагрів же я собі чуба! Здавалося, що той місяць смажить мене, мов липневе сонце. Врешті я впорався, сів біля неї і кажу:

— Ну, тепер усе гаразд, та ви, однак, не важтеся згинати ніжку, поки не зростеться. І знаєте, любонько, я просто дивуюся з вас та з ваших гарненьких сестричок. Чого це ви й досі отут? Таж усі німфи, мавки й русалки, де б то вони не були, давним-давно вже знайшли собі краще місце.

— Де? — схлипнула русалка.

— Ну, — відповів я, — там, де роблять кінофільми, знаєте? Грають і танцюють для кіно, гребуть за те гроші, мов полову, та ще й дивиться на них цілий світ — йой, панночко, оце то слава! Всі русалки та мавки давно вже пішли в кінофільми, там же нині й усі лісовики та чугайстри. Ну, а побачили б ви, які там розкішні шати на русалках! Далебі, вони не ходили б у такій скромній сукенці, як оце ви.

— Е, ні! — заперечила русалка. — Сукенка моя виткана із блиску світлячків!

— Байдуже, — відповів я. — Нині таких уже не носять, тепер інша мода.

— Зі шлейфами? — жваво спитала русалка.

— Не можу сказати вам, — відповідаю, — бо я на цьому не розуміюся. Ну та я йду, а то зараз уже засвітає. А наскільки я знаю, ви, русалки, можете з'являтися тільки поночі, еге? То бувайте здорові, панночко, а про кінофільми ще подумайте.

Більше я там русалки не бачив, її зламана ніжка, мабуть, загоїлася. Можу тільки сказати, що з тієї пори зникли русалки з Ратіборжицької долини. Не інакше, як зібралися та пішли собі в кіно. Ось ви в кіно придивіться гарненько, вам здається, ніби на екрані рухаються панни та дами, а насправді тіла в них немає, доторкнутися до них не можна, бо вони зроблені з сяйва. Тож і видно, що це русалки. Тому в кіно й вимикають світло та роблять пітьму, бо русалки, а також усяка інша чортівня світла бояться й оживають лише у пітьмі.

З цього також видно, що ані страшила, ані інші казкові явища не годяться вже для теперішнього світу, коли не знайдуть собі яке інше покликання. А нагод у них для цього чимало.

* * *

Ой лишенько, діти, та ми ж заслухались казок, а про чарівника Магіяша мало не забули! А він собі сидить із кісткою в горлянці, ні писнути, ні зашипіти не може — тільки блимає очима й чекає, коли вже оті чотири лікарі допоможуть йому.

— Ну, так, пане Магіяше, — сказав нарешті лікар з Костелця, — пора вже нам братися до операції. Ось ми помиємо руки, бо ж чистота в хірургії — найголовніше.

І всі чотири заходилися мити руки: спершу в теплій воді, потім у бензині, а тоді вже в карболці. По тому одягли вони чистенькі білі халати — ну, дітки, зараз почнеться операція! Хто з вас не може дивитися — хай краще заплющить очі!

— Вінцеку, потримай ось пацієнтові руки, щоб він не