Читати книгу - "Усі птахи в небі (ЛП)"

Батьки Патриції не любили тварин і вважали, що вони будуть алергічними. Але нарешті вони зневажили свої страхи — Патриція обіцяла робити всю роботу, пов'язану з доглядом за котом, і якщо він занедужає, їм не доведеться через це поспішати до ветеринара. — Ми повинні заздалегідь попередити, що вся ветеринарна допомога буде запланована далеко вперед, у час, зручний для Родеріка і для мене, — сказала мати Патриції. — Не повинно бути ніяких незвичайних речей на зразок катастроф чи чогось подібного. Ви згодні?

Патриція кивнула і зраділа у серці.

Берклі був пухнастим чорним кошеням з величезною білою смужкою на животі і білою плямкою на незграбному обличчі. (Патриція назвала його як у мультфільмі.) Вонивибрали Берклі з кошика з кошенятами у сусідки, місіс Торлекфорд, і відразу Патриція помітила у його манері поведінки щось знайоме. Він продовжував боятися Патрицію і втікав від неї, і через кілька днів вона зрозуміла: він напевне був онуком, або потомком Томмінгтона, кота, яку вона покинула на дереві, коли була ще малою. Звичайно Берклі ніколи не говорив з нею, але вона не могла позбутися враження, що він знає про це.

Роберта, хоча й не висловила зацікавленості у котові, хотіла побавитися з Берклі. Вона підняла його на своє маленьке плече і віднесла до своєї спальні, а потім закрила двері. Патриція почула жахливе нявкання, навіть понад гучною музикою Роберти. Але двері були замкнені. І коли Патриція розповіла батькам, що вона чула, як Роберта мучить кота, вони повернулися назад до думки, що у домі не повинно бути ніяких котів. Роберта лише сказала:

— Я вчила його грати в бонг.

Патриція хотіла захистити Берклі від своєї сестри, але він утікав, як тільки вона наближалася.

— Послухай, — звернулася Патриція до нього. — Ти повинен дозволити мені допомогти тобі. Я нічого від тебе не хочу. Я просто хочу, щоб ти був у безпеці. — Але кіт продовжував втікати від неї. Він ховався у мільйонах темних закутків і навчився заповзати в приміщення для спецій, і з'являвся лише тоді, коли його мисочка була повна, або коли йому потрібен був ящик з піском. Роберта мала невтішну можливість дізнатись про його вражаючі рефлекси, коли намагалася схопити його.

На другий день відбулося інше вдосконалення. Після вимкнення світла Патриція почула, що нявчання, яке виходило з кімнати Роберти, починалося з високої ноти і потім ставало нижчим і трагічнішим.

Наступного дня після школи до неї прийшов Лоуренс, він вже звик до стійкого запаху старих приправ у її домі. Вони двоє сиділи в вітальні, де все ще могли бачити світліші контури на стіні, де колись висіли спеційні ящики, і працювали над вирішенням проблеми з Берклі.

— Якби ми могли схопити кота, ми могли б створити якийсь захисний екзоскелет для нього, — сказав Лоуренс.

— Він і так досить страждає, — сказала Патриція. — Я не хочу катувати його ще більше, прикріпивши якийсь прилад до його тіла.

— Якби я знав, як створювати наномашини, я б змусив їх слідувати за ним і створювати щит, коли він у біді. Але мої найкращі екземпляри трохи м-м... ліниві. Ви не захотіли би ледачих наноботів.

Вони спіймали Берклі у деякій темряві на горищі, яке теж пахло прянощами, за великою опорною балкою. допомогла біла пляма на його голові і пара блискучих очей. Онак Берклі вирвався і побіг сходами вниз, і вони кинулися за ним. Двоє дітей збилися в купу внизу сходів.

— Слухай, — сказала Патриція до Берклі з нижньої сходинки. — Томмінгтон був хорошим котом. Я не маю нічого проти нього. Він просто робив свою справу. Я ніколи не мала на увазі зробити йому якусь шкоду, клянусь. — Відповіді не було.

— Можливо ти повинна сказати якесь заклинання, — сказав Лоуренс. — Магічні жести чи ще щось таке. Я не знаю.

Патриція подумала, що Лоуренс сміється над нею, але у нього не було такої підступної думки. Вона побачила би це на його обличчі.

— Я серйозно, — сказав Лоуренс. — Це, здається, магічний бік проблеми, якщо він коли-небудь працював у тебе.

— Але я не знаю, як це зробити, — сказала Патриція. — Я маю на увазі, єдиний раз, коли я зробила щось магічне, я з'їла багато гострої їжі. Я пробувала кожний вид спецій сто разів з тих пір.

— Але, можливо, вам не треба робити чогось іншого, — сказав Лоуренс. — А ви це робите.

Берклі дивився на них з-під книжкової шафи, повної книг, написаних матір'ю Патриції. Він був готовий втікати, швидко, як куля, якщо вони підійдуть занадто близько.

— Я б хотіла, щоб ми могли просто піти в ліс і знайти це чарівне дерево, — сказала Патриція. — Але мої батьки мене вб'ють, якщо вони про це дізнаються. Я знаю, що Роберта їм це скаже.

— Я не думаю, що вам потрібно піти в ліс, — сказав Лоуренс, якому хотілося уникнути такого варіанту. — З того, що ви сказали мені раніше, енергія знаходиться всередині вас. Вам просто потрібно потрапити