Читати книгу - "Три тисячі смертей"

— Йолопи, — знизав плечима американець. — Чому їх учили?

Спокійно, неначе на тренуванні, він викотився з машини, піймав на мушку один спалах, випустив коротку чергу, відкотився на кілька кроків й повторив усе з початку.

— Скільки їх там, не розбереш?

Калібр трохи підняв голову.

— Двоє або троє.

— Ну то поїхали.

Юр кивнув, посміхнувся й рвонув з місця так, наче за ним на танку гналися. Десь збоку запізніло затріщали черги, заблискотіли червоні спалахи й донеслись розпачливі крики.

— ...а може й більше, — закінчив Ганс.

Дорога закінчились раптово — просто посеред поля. Далі йшла ледь накатана колія, але американець застережливо підняв руку й присвітив ліхтариком попереду.

"Стой!" — безгучно волала табличка на колючому дроті. "Стреляют без предупреждения!".

— Брехня! — відрубав Дізфайндер. — А от міни — можуть бути.

Справді, трохи далі на стовпчиках, що підтримували дріт, цілими гронами рясніли ребристі темно-зелені циліндри.

— Дурниці, — сплюнув Пітер. — Хіба то міни... Сама імітація. Сапере!

Пес зраділо підскочив й запитально поглянув на людину.

— Тримай! — американець витяг зі свого схудлого наплічника величеньку коробку й тицьнув чотириногому напарникові в зуби.

— Повзи!

Собака зіщулився й слухняно рушив уперед — просто під колючим дротом.

— Ви б залягли, — порадив Піт. — Всяко буває.

Обидва найманці одночасно гепнулись на землю — як стояли.

Собака тим часом доповз до кабеля, що тягся до кожної міни, запитально оглянувся.

— Уперед! — вже голосніше гукнув хазяїн.

— А ти чого не заляжеш? — поцікавився Ганс, обережно піднявши голову.

— Іди до біса. Сапере, лежати!

Німець ображено пирхнув й знову притиснувся до свого виямку.

— Сапере, покинь! Сапере, до мене! Сапере, повзи!

Дізфайндер перекинувся на спину й уважно роздивлявся зоряне небо. "Яка дивна штука... — чомусь полізли в голову непрошені думки. — З точки зору он тієї блакитної зірки, вся наша метушня на цій порошинці не має ані найменшого значення. Коли світло від нашого сонця долине до неї, від усіх нас уже й пороху не залишиться..."

— Хлопці, принишкніть, — американець теж заліг, притис до себе собаку й тримав у руках невеликий, знайомий уже всім пульт. — І роти відкрийте!

Міни рвонули одночасно — Дізфайндер так ніколи й не взнав скільки ж разом. Вибух кожної був порівняно слабким, але всі разом вони струснули гору, наче невеликий землетрус. Хмара осколків тенором проспівала щось над головами, пошматувала траву й вщент порвала колючі дроти.

Піт підскочив й демонстративно поплескав у долоні — сам собі.

— Ну що?

— А я думав, ти їх розрядиш... — протяг Калібр. Він теж встав, обтрусився й кілька разів широко розкрив рота, приводячи до ладу барабанні перетинки.

— А я що зробив? — зареготав американець. — Просто є різні методи... Ну, досить балачок. Пішли?

— Пішли, — Дізфайндер кивнув. Вибух і для нього не минувся марно, але зоряне небо чомусь турбувало його значно більше. Особливо ота блакитна зірка.

Бігти довелось далеченько, а тут ще Сапер настромився лапою на уривок колючого дроту й шкутильгав, поскімлюючи на кожному кроці. Час від часу Піт стишував ходу й поглядав на крихітний кишеньковий дисплей. Що він там бачив — невідомо, й найманці просто бігли слідом, звертаючи то трохи ліворуч, то трохи праворуч, аж поки не вперлись у голу металеву сітку.

— Стій! — рикнув Сапер. — Далі ані кроку!

Лише за секунду захеканий Дізфайндер зрозумів, що тихо гуде саме ця невинна на вигляд перепона, а не кров у вухах.

— Воно? — майже з побожним острахом перепитав Калібр.

— Воно... — скривився Сапер. — На щастя...

Він принюхався, потім обережно простяг руку вперед:

— ...на щастя, у черговому режимі, не в бойовому.

— А...

— Бо озоном не пахне.

— А.

Сапер скинув на землю свій наплічник, порився там, потім сплюнув і вилаявся так, що обидва його супутники здивовано підвели брови.

— Щось забув?

Піт вилаявся ще раз, а собака обурено гавкнув, відкидаючи таке припущення. Лише тепер Дізфайндер побачив на клапані мішка два акуратні кульові отвори. За звичкою він одразу ж поглянув і на протилежний бік — зрозуміло, кулі пройшли наскрізь.

Американець витяг із наплічника ще один пульт — обмотаний ізольованим товстим дротом — й розлючено жбурнув на землю. Звичайно, обидві кулі його зачепили.

— А, може, працюватиме? — трохи розгублено протяг Ганс.