Читати книгу - "Еринії"

Попельський знову роззирнувся спальнею та поворушив руками й ногами. За всім цим, усміхаючись, спостерігали дві найдорожчі йому жінки ― кузина Леокадія й донька Рита.

― Татко прокинувся, ― вигукнула Рита. ― Єжику, дідуньо вже не спить! Як ви почуваєтеся, татку?

― Знаєш, скільки ти був непритомний, Едварде? ― Леокадія погладила його по голові.

Попельський не вимовив жодного слова. Він добре вивчив обох жінок і знав, що вони ставлять запитання, а тоді самі ж на них і відповідають. Чудово розумів і свого онука Єжика, а в його невситимій цікавості вбачав власну колишню пристрасть до пізнання. Тому зараз він небезпідставно побоювався, що хлопчик, зацікавившись дідусевим пораненням, перейде від лоскотів до намагань перевірити пальчиками глибину його ран.

― Таткові полегшало, ― Рита погладила батька по щоці.

― Ти був непритомний майже цілий день, ― додала Леокадія й поправила йому пов’язку.

Попельський засичав від болю. Він не помилився у своїх передбаченнях щодо поведінки рідних біля його ліжка. Рита й Леокадія самі відповідали на власні запитання, а Єжик запхав пальця під бинти й колупав там з великим завзяттям.

― А це що таке?! Облиш дідуся, Єжику! ― Рита підвищила голос. ― Негайно! Дідуньо хворий, а ти його мучиш! Дідуневі боляче!

Попельський усвідомив, що розгнівана донька викликає в Єжика такий самий переляк, як маленький пекінес Юніор, який тихенько дрімав зараз у неї на колінах. Незважаючи на біль голови, комісар відчував величезну радість, дивлячись на доньку й півторарічного онука. Усе ще лежачи, він схопив малого під пахви й підняв над своїм обличчям. Єжик захлинався від сміху, а його щічки, які ледь обвисли під впливом сили тяжіння, робили хлопчика схожим на жваве цуценя бульдога. Дідусь поцілував Єжика в обидві щоки й поклав онука біля себе. Сперся на лікті й несподівано напав на малого. Припав губами до його шийки й почав пирхати, наче кінь. Онучок аж нетямився від радості. Він вовтузився, перевертаючись із боку на бік, і своїми вигуками змусив прибігти з кухні Ганну.

― Пан кумісар вже здоровий, ― скрикнула служниця. ― Наш пампулько коханий вилікував пана!

Попельський глянув на порожевілу від гри онукову мармизку й нараз пригадав собі ляльки Малецького з наквацяними червоною помадою губами.

― Що сталося? Скажіть мені! ― видушив він, і кожне слово свердлило йому голову зсередини.

― Невідомо, що сталося. ― Леокадія була дуже зосереджена, наче розповідала про складну бриджеву роздачу. ― У підворітті на Ринку недалеко від ресторану «Атлас» знайшли тебе й того пияка, якого ти вранці тут витвережував. Ви обоє були непритомні, з ранами на голові. При вас знайшли документи, тож швидка доставила тебе додому, і цього пияка теж. Доктор Феллер перев’язав твої рани й наказав спокійно лежати. Але з Єжиком, сам бачиш, мови немає про спокій…

― Усе гаразд. ― Попельський терпляче притримував онукові рученята, коли той намагався бити його кулачками. ― Він іще маленький. Але скажи мені, що із цим негідником Малецьким? Хто відбив його в нас?

― Не знаю, татку, про що це ви, ― утрутилася Рита. ― Мені відомо лише те, що написано в екстреному додатку до «Слова» про ваше слідство й про Малецького. Так мені шкода, що це не ви його впіймали… Тому я прийшла, щоб вас розрадити…

― Читай, Рито! ― Попельський забув про біль.

― «Сьогодні рівно опівдні, ― голосно читала Рита, і всі, включно з Єжиком, стежили за її губами, ― поліцейських з III комісаріату на Замарстинівській було повідомлено анонімним дзвінком про те, що в одному з помешкань у флігелі на вулиці Берка Йоселевича перебуває вбивця маленького Геня Питки й там є докази його злочину. Поліцейські знайшли в зачиненому на ключ приміщенні зв'язаного 35-річного муляра Анатоля Малецького. Знайдені в нього вдома речі вказують, що Анатоль Малецький справді має щось спільне з убивством маленького Геня. На жаль, на прес-конференції начальник слідчого відділу, підінспектор Маріан Зубик, не повідомив про жодні деталі, посилаючись на таємницю слідства. Єдине, що він заявив, це те, що зібраний матеріал дає можливість передати справу Анатоля Малецького до прокуратури. Чи означає це, що Анатоль Малецький ― убивця? На це запитання підінспектор Зубик не відповів. Без відповіді залишилося й запитання про місце перебування заарештованого. Справа викликає численні сумніви. Як ми дізналися, Анатоля Малецького звинувачували в знущанні із чужої йому дитини, унаслідок чого він протягом півроку перебував у відділенні для психічнохворих клініки на Піярів. Нам стало також відомо, що декілька днів тому він вийшов на волю, отримавши перепустку. Чи є Малецький потворою, яку розшукує весь Львів? Чому його випустили із клініки? Є й багато інших запитань. Хто зв'язав Анатоля Малецького й повідомив поліцію? Може, заарештований ― лише офірний цап? Невдовзі ми отримаємо відповіді на ці запитання? Шановні читачі, купуйте завтрашній номер нашої газети. Ми опублікуємо найсвіжіші новини про цю справу, а також інтерв’ю із завідувачем відділення для нервово хворих вищеназваної клініки, доктором Влодзімежем Лебедовичем. Підпис: Константи Мразек, головний редактор».

Попельський занімів. Тим часом Єжик, якому стало нудно, почав шукати нових розваг, схиляючи голівку набік і показуючи шийку. Таким чином він вимагав продовження забави, дідусевих поцілунків