Читати книгу - "Капітан далекого плавання, Теодор Костянтин"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Бачите, товаришу капітан, — збентежився геолог, — Тіна Подурару жінка оригінальна, я б сказав, надто вольова…
— Який це має зв'язок з обов'язком чесно працювати?
— Це так, — нервово засовався на стільці геолог. — Але прошу мені вірити. Нема підстав для хвилювання через те, що вона виїхала. Я її добре знаю, як жінку вольову, наполегливу.
— До чого тут воля і наполегливість? Кажіть краще правду!
Геолог знітився, похнюпився і лише через декілька хвилин мовив:
— Розумію… Це слідство… Тіна дозволила собі виїхати вночі, бо ми з нею дружили. Не подумайте бозна-чого, я вже немолодий. Мені п'ятдесят вісім років, а мої службовці всі надто молоді. Немає жодного старшого двадцяти чотирьох років. Літні не розуміють прагнень молодих, а молоді вважають всіх старих нудними й набридливими. Тіна жінка немолода. Мабуть, тому ми з нею знайшли спільну мову, нічого інтимного між нами не було. Не буду приховувати, вона мені подобалась, і її втеча мене розчарувала. Я шукав виправдання її вчинку і навіть, щоб уникнути пліток, заявив, що дозволив їй відлучитись на три дні, сподіваючись, що за цей час вона повернеться.
— А коли ви зчинили тривогу?
— Позавчора. Я побачив, час іде, а її нема…
— Ви щось підозрюєте?
— Нічого певного. Мене здивувало, що вона нічого не сказала, навіть не прислала вісточки. Це й змусило мене заявити в міліцію.
— Скажіть мені, товаришу Добре, ваші розвідувальні пошуки дуже важливі?
— Звичайно, хоча й мають місцевий характер. Але в нашій роботі бувають несподівані сюрпризи.
— Товаришка Подурару знала все про ваші роботи?
— Авжеж! Вона розробляла всю інформацію. Крім того, як стенографістці, я вечорами диктував свої спостереження й висновки.
— Як вона потрапила у вашу партію?
— Я сам її найняв.
— На посаду секретарки експедиції?
— Саме так.
— Де ви з нею познайомилися?
— Цього літа в Тушнаді. Вона там зупинялась проїздом. Ми подружили за чотири дні.
— А потім де ви з нею зустрілися?
— В Галаці. Вона мені залишила свою адресу. Коли я повернувся з відпустки, то написав їй кілька слів і попросив побачення. Вона погодилась. Потім я взяв її в геологічну партію. Тіна зацікавилася роботою геологів, яка їй сподобалась.
— Я теж так гадаю.
Геолог підозріло глянув на капітана, чи той жартує, чи каже правду.
— Думаєте, зацікавленість її була особливою?
— Ні! Просто ваша робота дійсно захоплююча. Скажіть, а з місця попередньої роботи вона розрахувалась чи, може, взагалі ніде не працювала?
— Вона хворіла…
— Все ясно. Де вона жила в Галаці?
— По вулиці Турбуреану, 17.
—Її речі залишились тут?
— Так.
— Дозвольте їх оглянути.
— Прошу, якщо вважаєте необхідним…
— Товаришу геолог, я звик робити тільки необхідні справи.
Проте огляд речей Тіни Падурару не дав жодної користі.
Як тільки Богдан прибув у Галац, працівник місцевої міліції провів його до будинку 17, по вулиці Турбуреану. Ворота були замкнені. Здоровенний, схожий на вовка, пес із лютими очима рвався на ланцюгу й несамовито гавкав.
— Кого ви шукаєте, товариші? — вийшла їм назустріч хазяйка, стара вчителька.
— Тут мешкає товаришка Тіна Падурару?
— Тут, але її зараз нема дома.
— Коли ж її можна застати?
— Вона виїхала з міста.
— Жаль! Давно?
— Тижнів три тому. А нащо вона вам?
— Я з телефонної станції. Для неї є виклик на розмову. Коли вона повернеться?
— Мабуть, не скоро, місяців за два. Вона кудись подалася з геологами.
—І відтоді не появлялась дома ні разу?
— Ні! Навіть листівки мені не прислала, хоча й обіцяла.
— Що ж, обіцяла, то пришле. От з викликом що робити? Ет, скажу — не застав дома, та й кінець. Прощавайте!
Через півгодини Богдан знову натиснув кнопку дзпоника біля фіртки вчителька. З-за паркана запитали.
— Вам кого треба?
— Ви мені потрібні. Може, відчините?
— В якій справі?
— Відчиніть, тоді скажу. Я з міліції. Лише тепер вчителька відчинила фіртку.
— Прошу до кімнати.
В кімнаті капітан сказав про мету свого візиту. В міліцію надійшло повідомлення про таємниче зникнення Тіни Падурару приблизно днів десять тому.
— Боже мій, невже трапилось нещастя?
— Не думаю. Але наш обов'язок провести розслідування. То скільки часу вона відсутня?
— Зо три тижні.
—І відтоді вдома не появлялась?
— Жодного разу.
— Ви впевнені? Можливо, у вашу відсутність…
— Я нікуди не ходжу.
— А хто ж вам купує харчі?
— Сама…
— Отже, у вашу відсутність вона могла побувати вдома.
— Не може такого бути! Коли б вона завітала додому, то я знала б. Ми з нею дружно жили.
— Дозвольте заглянути в кімнату вашої квартирантки.
Довга й вузька кімната Тіни Падурару знаходилась у кінці вестибюля. Богдана вразила виняткова чистота. Шукав він довго, нишпорив усюди і аж перед обідом, похрускуючи пальцями, проказав:
— Досить шукати. Мадам Тіна, мабуть, не залишила нічого компрометуючого.
Вчителька принесла каву.
— Сподіваюсь, товаришу, ви не відмовитесь?
— Давно у вас мешкає Тіна? — спитав Богдан, сьорбаючи каву.
— Майже два місяці. Прибула з Бухареста…
— Як вона поводилась?
— Якщо ви натякаєте на чоловіків, то вона дуже порядна жінка.
— До неї хтось ходив?
— Ніхто, абсолютно ніхто.
Допивши каву, капітан помітив шахову коробку.
— Шахи ваші?
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Капітан далекого плавання, Теодор Костянтин», після закриття браузера.