Читати книгу - "Невидимець, Герберт Уеллс"

Знявся вереск, люди почали тікати з дороги, галасливо збігаючи пагорбом униз. Крики лунали уже й на вулиці, коли Марвел був ще далеко. Люди, налякані чутками про Невидимця, з грюкотом зачиняли за собою двері, беручи їх на засуви. Марвел чув усе це й напружував останні сили. Страх випередив його, помчав наперед і вмить охопив ціле місто.

- Невидимець! Невидимець!

Заїзд «Веселі крикетисти» стоїть біля самого підніжжя пагорба, де починається трамвайна колія конки. Власник його, спершися товстими червоними руками на прилавок, розмовляв із сухорлявим візником про коней, а якийсь чорнобородий чоловік у сірому вбранні їв сухарі з сиром, пив пиво і говорив про щось з вільним од служби полісменом. Він мав справжню американську вимову.

- Чого це вони галасують? - запитав сухорлявий візник, намагаючись поверх брудної жовтої фіранки на віконці що-небудь розгледіти на пагорбі. Хтось біг по вулиці.

- Може, горить десь? - висловив здогад власник заїзду.

Кроки наближалися. Раптом двері відчинились, і вбіг Марвел, весь у сльозах, розпатланий, без циліндра, з подертим коміром куртки. Судорожно повернувшись, він силкувався зачинити двері, але ремінь, яким вони були прив’язані до стіни, дозволяв зробити це тільки наполовину.

- Іде! - закричав він писклявим від жаху голосом.- Іде! Невидимець! Женеться за мною! Бога ради! Рятуйте мене! Рятуйте мене! Рятуйте!

- Зачиніть двері,- сказав полісмен.- Хто йде? Що то за гамір? - Він підійшов до дверей, відстебнув ремінь, і двері грюкнули. Американець зачинив другі двері.

- Пустіть мене далі всередину! - плаксиво попросив Марвел, весь тремтячи, але не випускаючи з рук книг.- Пустіть мене далі! Замкніть мене десь! Кажу вам, він женеться за мною. Я втік від нього. Він обіцяв убити мене і вб’є!

- Тут вам буде безпечно,- заспокоїв його чорнобородий.- Двері зачинені. В чому справа?

- Пустіть мене далі! - просив Марвел і голосно верескнув, коли зачинені двері аж трусонуло від удару, а потім у них квапливо застукали, гукаючи знадвору.

- Гей! - крикнув полісмен.- Хто там?

Містер Марвел, мов божевільний, почав тикатися в стіни і все репетував:

- Він мене вб’є! Він дістав ніж або щось таке! Бога ради!..

- Ну, гаразд,- сказав господар,- заходьте сюди,- і він підняв дошку над проходом за прилавок.

Містер Марвел кинувся в прохід. Гамір надворі не вщухав.

- Не відчиняйте дверей! - репетував він.- Не відчиняйте, будь ласка, дверей! Де мені сховатися?

- То це Невидимець? - спитав чорнобородий, заклавши руку за спину.- Нам, гадаю, час уже подивитися на нього.

Раптом віконце на вулицю розлетілося на друзки, а знадвору почулися крики та біганина. Ставши на стілець, полісмен визирав у вікно, силкуючись побачити, що робиться біля дверей. Потім він зліз і, піднявши брови, сказав:

- Це таки він.

Господар став перед дверима до вітальні, які тільки-но замкнулися за містером Марвелом, глянув на розбите вікно й підійшов до своїх клієнтів.

Раптом усе стихло.

- Шкода, що я не маю при собі кийка,- промовив полісмен, нерішуче ступаючи до дверей.- Тільки ми відчинимо, він зараз же ввійде. Його ніщо не спинить.

- Не дуже-то поспішайте з дверима,- занепокоєно сказав сухорлявий візник.

- Одсуньте засуви,- порадив чорнобородий,- а коли він увійде...- і він показав револьвер, який був у нього в руці.

- Так не можна,- запротестував полісмен.- Це ж убивство.

- Я знаю, в якій країні я тепер,- відповів чорнобородий.- Я стрілятиму йому в ноги. Відсуньте засуви!

- Тільки не стійте з цією штукою позаду мене,- сказав господар, дивлячись поверх завіски.

- Добре,- сказав чорнобородий і, нахилившися з револьвером напоготові, сам почав одсувати засуви.

Господар, полісмен і візник повернули обличчя до дверей.

- Заходьте,- стиха мовив чорнобородий, од ступивши трохи і з револьвером за спиною дивлячись на відімкнуті двері. Але ніхто не входив, і двері не розчинялися. Коли через хвилин п’ять другий візник обережно заглянув у пивницю, всі тут ще стояли в чеканні, а з вітальні визирало стривожене обличчя і немов благало розповісти про новини.

- Всі двері в будинку зачинені? - спитав Марвел.- Він пішов кругом... десь нишпорить. Він хитрий, як чорт.

- Боже! - скрикнув огрядний власник заїзду.- А чорний хід! Треба подивитись. Я, знаєте...- він безпорадно озирнувся навколо.

Двері до вітальні грюкнули, їх зачинили на ключ зсередини.

- Двері надвір і ще одні двері,- мовив він далі.- Двері надвір!..- і він вибіг з пивниці, а за хвилину повернувся з кухонним ножем у руках.- Двері надвір були відчинені,- сказав він, і його товста нижня губа відвисла.

- Він тепер мусить бути десь у будинку! - зауважив перший візник.

- В усякому разі, не на кухні,- сказав господар.- Там - дві жінки, і я обтикав у ній кожен закуток оцим різницьким ножем. Жінки не думають, щоб він міг зайти на кухню. Вони помітили б...

- А ви зачинили двері? - спитав перший візник.

- Та вже ж я не дитина,- відповів господар.

Чорнобородий сховав револьвер у кишеню. Саме в цю мить дошка над проходом у прилавку впала, затріщав замок у дверях, і вітальня розчинилася навстіж. Вони почули, як заверещав містер Марвел, немов упійманий заєць, і всі метнулися за прилавок йому на допомогу. Чорнобородий вистрелив, дзеркало на задній стіні вітальні тріснуло, і скалки від нього з дзвоном упали на підлогу.

Коли господар вбіг у вітальню, Марвел якось дивно корчився і немов боровся з дверима, які виходили на кухню. Поки господар вагався, Марвела було витягнено на кухню. Звідти донеслися крики, брязкіт посуду. Марвел, нахиливши голову, завзято опирався, але його таки дотягли до дверей з кухні надвір і відсунули засув.

Полісмен, спромігшися протиснутись уперед, вбіг разом з одним візником на кухню, схопив зап’ясток невидимої руки, що тримала Марвела за комір, дістав ляпаса і, похитуючись, відступив. Тут двері відчинилися, і Марвел, одчайдушно пручаючись, намагався сховатись за ними. Візник раптом ухопив щось.

-