Читати книгу - "Знову твоя, Катя Кірініна"

Два дні пролетіли як чудовий сон, я справді забула як це, відчувати себе бажаною та коханою. Мені так сподобалося бути з ним, бути знову тією закоханою дівчиною, яка не була дружиною, матір'ю, не мила гори брудного посуду і не намагалася щовечора натякнути чоловікові, що непогано було б виконувати свій подружній обов'язок, хоч іноді.

Ні. Я була саме тією, яку хотів бачити поруч із собою Кирило, не обтяжену і не зациклену. Сексуальну та привабливу.

Такою я була, аж до того моменту, поки не побачила Кирила з телефоном у руках, явно незадоволеного розмовою.

– Будь ласка, заспокойся, - злиться він і ходить на ґанку, туди-сюди. - Стасю, ми з тобою стільки разів це обговорювали, навіщо ти змушуєш зриватися на тебе? Завтра я приїду, і ми поговоримо. Ні, це буде завтра, сьогодні я зайнятий. Виклич лікаря, свою маму, у тебе є ліки, хочеш покличу Марину вона тобі привезе все, що потрібно? Ні, я не можу сьогодні приїхати. Все, годі нити, я вішаю слухавку.

Він натиснув відбій і скуйовдив собі волосся, явно нервуючи, а я стою ніби прибита до підлоги й не знаю, що говорити та чи варто взагалі щось говорити? Бачу, як мучиться Кирило, а сама навіть не знаю, що говорити Сергію і як жити тепер далі?

- Кави хочеш? - тихо питаю я і Кирило повертається у мій бік.

- Кави не хочу. Іди сюди, - простягає до мене руки і я слухняно тягнуся до нього.

В обіймах цього чоловіка я стаю кращою: щасливішою і легшою. Здається, в його руках нічого не страшно, він може розв'язати будь-яку проблему, крім Стасі, зважаючи на все.

- Що буде далі?

- Далі все буде добре, поїдемо до тебе додому і я поговорю з твоїм чоловіком, - вимовляє Кирило і я вся зіщулилася, навіть не можу собі уявити, який вибухне скандал. - Не бійся, я не дам тебе образити й знаєш ...

Його слова перериває мелодія дзвінка і ніхто з нас не вимовляє більше жодного слова, ми знову ті двоє, що заблукали, стоїмо і лише дивимося один на одного, абсолютно не уявляємо куди рухатися далі.

- Мені потрібно…

– Все нормально, візьми трубку, а я поки що зварю каву, - на диво, слова даються мені легко і я натягнувши посмішку, прямую на кухню.

З якоїсь причини, в мене в голові немає жодної думки, всі сумніви покинули голову, залишається тільки зробити останній ривок і ушляхетнити наше нове життя. Так, буде складно, я зруйнувала свій шлюб, але як інакше? Хіба можна знову відпустити його і жити собі далі? Ні. Зараз для мене це неможливо, це вище за мої сили.

– Юлю, мені треба поїхати, - голос Кирила опускає мене з неба на землю.

Він стоїть в отворі дверей, похмуріший за хмару. Розумію, що зараз щось сталося, але не можу пропустити через себе цю інформацію, у горлі застрягає ком.

– Куди?

– Це ненадовго, влагоджу справи й повернуся за тобою, - Кіру не потрібна моя згода, він не питає, ставить перед фактом.

– Що трапилося? - сіпаюся до нього, але той чоловік, з яким я провела кілька днів безвісти зник, мабуть зараз, це нова версія, та в якої є інше життя під назвою Стася. Він не звертає на мене увагу, лише надягає куртку та бере ключі від машини. У будинку різко похолоднішало і це ніяк не пов'язано з погодою.

 – Я повернуся через пару годин, не хвилюйся, - каже він, і виходить за двері. Через хвилину чую, як заводиться мотор і машина Кирила виїжджає з ділянки, а я як лялька стою і часто моргаю, не можу зробити подих.

Що такого могло статися в нього, що він кинув мене тут одну і поїхав? Так легко, здавалося б, сів у машину і вирушив туди, куди його викликали, а я як брудний маленький секрет залишилася чекати, поки на мене знайдуть час.

Все це начебто зрозуміло, але чому тоді так боляче у грудях? Я думала, що мені буде важче, адже в мене сім'я: чоловік, дитина і я все одно простіше поставилася до всього, ніж Кирило до своєї нареченої.

Якщо він кинув мене і поїхав до неї, значить вона означає для нього більше, ніж я могла собі уявити. Тоді як він розрулить цю ситуацію і збудує зі мною майбутнє? І чи взагалі буде це майбутнє? Може любові юності замало у дорослому житті, коли на кону стоять подібні питання?

Я так захоплена своїми думками, що не одразу вловлюю рух у дворі. До будинку під'їхала машина і висвітлила фарами простір довкола.

На радощах вилітаю в передпокій, окрилена думкою, що Кирило схаменувся, прийняв рішення і повернувся. До мене повернувся. До нас. Значить все в нас вийде, любов сильніша за всі перешкоди й злих мов.

Але як побачила попереду молоду дівчину, мої надії змило хвилею, як будиночок з піску. Вона дивилася вороже і в її очах кипів гнів, тут навіть гадати не доводилося. Переді мною стояла наречена Кирила – Стася.