Читати книгу - "Провальні канікули, Елла Савицька"

Поки я записувала замовлення однієї приємної леді, для неї та її маленького сина, у кафе раптом стало якось незвично шумно. Я обернулася на вхідні двері, і моя щелепа почала повільно відвисати. У двері заходили і заходили люди: компанія з п'яти хлопців, далі три дівчини, літня пара, і сім'я з чотирьох осіб. Судячи з усього, всі американці. Напевно, здійснюють круїз океаном, а сюди заїхали погуляти, як в одну зі старих частин Сан-Хуана. Усі з фотоапаратами, і явно голодні, якщо врахувати, з яким блаженством багато хто з них водив носом, відчувши запахи з кухні. Чорт, це ж туристи. Виглянувши у вікно, я побачила невеликий міні-бус, на якому було написано Сан-Хуан, Ла Перла. А я думала, що сюди туристи не заїжджають. Поспішивши на кухню, щоб віднести замовлення жінки і усміхненого хлопчика, я з побоюванням покосилася на порожню барну стійку. Лише кілька хвилин тому Лола й Андрес вийшли через задні двері, і, судячи з того, як він ляснув її по дупі перед тим, як зачинилися двері, вони пішли туди не розмовляти.

Паніка наростала дедалі сильніше, коли я зрозуміла, що відвідувачі вочевидь не збираються обмежуватися однією стравою, і кожен замовив майже бенкет для живота, я стрімголов кинулася до сеньйори Веласкес. Руки тряслися, а очі, я впевнена, були як у загнаної лані, адже біля бару вже зібрався натовп охочих випити.

- Господи, що мені робити? Я не впораюся! - тараторила я, поки сеньйора крутилася біля плити, намагаючись мене відсунути.

- Значить, іди й поклич цих кроликів! Чому ти одна маєш віддуватися? А потім вона прийде і знову забере собі чайові, які ти напрацювала за неї. Панчо, мофонго! Міллі, батат! І якомога швидше! Ііітан, не відбивай так сильно м'ясо, воно не має бути, ніби решето! - кричала Марія, роздаючи розпорядження кухарям, і вже нервово відсувала мене вбік. - Емі, ти чудова дівчинка, але ти заважаєш зараз мені! Будь сміливішою, і або клич назад Андреса, або готуй коктейлі сама!

Сама... Я впораюся! Правда ж? Що тут складного? Просто приготувати коктейль за рецептом. Повернувшись за барну стійку, я постаралася зібратися і посміхнутися хлопцям, що обліпили її. Усі приблизно мого віку, голосно сміялися і щось обговорювали, а потім по черзі присвиснули, коли я опинилася перед ними:

- Що будемо замовляти, хлопці? - намагаючись вгамувати тремтіння в голосі, і не видати хвилювання, я широко їм посміхнулася.

- УУуууу, а вас можна? - один із них підморгнув мені, а інші підтримали його улюлюканням.

- Мене не можна! А коктейль можна!

Через п'ятнадцять хвилин, коли ресторан поповнився ще кількома клієнтами, що зайняли місця біля цієї чортової барної стійки, яку я вже встигла зненавидіти, я зрозуміла, що таке катастрофа. Усі галасували, одні кликали до столиків, просячи то піднести води, то хліба, то забрати те, що їм не сподобалося, і підносити десерт. Інші вимагали другий келих спиртного, коли хтось ще навіть перший не отримав. Я встигла розбити чарку і розлити на барну стійку цілий шот віскі.

Облитися Піна коладою, коли діставала пляшку з верхньої полиці, від чого тепер моє волосся злиплося, і висіло огидними паклями.

Хлопці продовжували фліртувати, і їм треба було посміхатися, адже це робота бармена - зберігати спокій і бути приязним з усіма. Я згадала, як спритно вправлявся Пабло, і намагалася робити все так, як він, але в мене ні чорта не виходило. Усередині закручувалася буря від злості на цих двох ідіотів, які в розпал дня пішли трахатися, залишивши мене одну. Злилася на себе, за те, що ось-ось зірвуся і піду їх кликати на допомогу, хоча страшенно цього не хочу. Не хочу показувати слабкість і нездатність впоратися з авралом. Я сильна, у мене вийде.

Тільки ця впевненість танула все швидше, коли в ресторан зайшла ще одна група туристів. Чоловік п'ятнадцять, щонайменше, які тут же зайняли вільні столики, і вже підняли руки, вимагаючи меню. Я метушилася від барної стійки до столів, піт котився градом від напруги і посиленої роботи мозку, боячись щось упустити, або когось не обслужити. І тут я визнала, що не впораюся. Якби не друга група туристів, то можливість обслужити всіх була б більшою, але тепер, коли мене кличуть з усіх боків, я просто не знаю куди бігти спочатку. Прилетівши назад до барної стійки, і побачивши, на що та перетворилася, лишався тільки один вихід.

- Одну секунду, - захекавшись, попросила я присутніх, і швидким, впевненим кроком попрямувала до чорного входу. Придушивши гордість, відчинила її. Уҗе було плювати на все. Я була такою злою, такою напруженою, що проігнорувала обурений вигук Лоли, притиснутої до стіни Андресом. Її ноги міцно обхоплювали його талію, а він однією рукою стискав її груди, що випали з топа, а другою утримував під дупу, поки, як я встигла помітити, втискався в неї з якимось запеклим натхненням. Різко відвернувшись, усе ж таки це видовище було не з найприємніших, та й дивитися особливо не хотілося, я з дзвінкою злістю процідила крізь зуби:

- Поки ви тут трахаєтеся, у ресторані повний бардак. Два автобуси туристів, і ще пара місцевих зараз рознесуть його в мотлох, якщо я не подам коктейлі. А я їх не подам, тому що я, матір вашу, вже заплуталася, кому і що подавати! Висунь з її вагіни свій член, Андресе, і йди виконуй роботу, за яку тобі платять, а ти, Лоло, врахуй, усі чайові за столики, які мені довелося обслужити - отримаю я! - Відчинила двері, і з гуркотом їх зачинила. Повернулася до стійки і спробувала знову взятися за приготування коктейлю, коли поруч зі мною виріс Αндрес. Швидко ж він застебнув ширінку, однак.

- Не чіпай тут нічого! - рявкнув на мене, поки слухав замовлення охочих випити. Я ж просто остовпіла від обурення. Не чіпати? Це замість спасибі? Щоб його!

- Ти з глузду з'їхав? - випалила, і тут же язик прикусила від власної хоробрості. Куди тільки подівся минулий страх? - Я щойно зробила десять або більше коктейлів, поки ти впихав свій член в офіціантку, замість того, щоб займатися своєю роботою, а ти мені кажеш не чіпати нічого? Та я повинна отримати половину твоєї сьогоднішньої зарплати!