Читати книгу - "Бентежна кров, Джоан Роулінг"

Шарлотта подзвонила з того самого невідомого номера, з якого раніше надіслала есемеску. Виснажений мозок Страйка перебирав відомі йому факти: в минулому Шарлотта вже намагалася вкоротити собі віку, вона заміжня і має дітей, нещодавно її поклали до психіатричного закладу. Він згадав своє минуле рішення: подзвонити її чоловікові, якщо від Шарлотти будуть ще поривання до саморуйнації. От тільки Яго Росса не буде на роботі о четвертій ранку Великодньої неділі. Якщо Страйк нічого не зробить — жорстокість то буде чи милість? Як він почуватиметься, якщо не відповість, а вона ковтне ліки? Минуло десять хвилин, протягом яких Страйк чекав, що вона передзвонить, а тоді він сів і написав повідомлення.

Я у Корнволлі. У мене померла тітка. Здається, тобі потрібна допомога, але я не можу допомогти. Якщо ти сама, знайди когось і розкажи, як почуваєшся.

Жахливо було те, наскільки добре вони з Шарлоттою знають одне одного. Страйк розумів, наскільки малодушною, наскільки лукавою Шарлотта знайде цю байдужу відповідь. Вона знатиме, що якась часточка його душі (яка зсохлася від довгої абстиненції, але так і не загинула) тягнеться до неї, надто в цій екстремальній ситуації,— не лише тому, що Страйк багато років дбав про її щастя, а й тому, що він ніколи не забуде, як вона прийшла до нього в його найтемнішу ніч, коли він лежав у шпиталі зі свіжоампутованою ногою і не знав, як тепер жити. Страйк досі пам’ятав, як вона з’явилася в дверях — найвродливіша жінка в його житті, як вона підійшла до нього й без слів поцілувала в губи; і в ту мить, як ніколи більше, Шарлотта сказала йому, що життя триватиме, що в житті будуть чудові миті, задоволення, краса, що тепер Страйк не сам і що жінці, яку він не зміг забути, байдуже, чи є в нього нога.

Сидячи в темряві Страйк, якого лихоманило від виснаження, додав ще три слова:

Тобі стане легше.

І відіслав повідомлення. А тоді ліг і чекав, що телефон знову завібрує, але мобільний лежав тихо, і врешті-решт Страйк заснув.

Прокинувся він, звісно, від того, що у вітальню прибіг Люк. Слухаючи, як він грюкає на кухні, Страйк потягнувся по телефон. Шарлотта надіслала два повідомлення: одне — годину тому, а друге — півгодини.

Блуї, я так співчуваю. Це та тітка, з якою я знайома?

А тоді, оскільки Страйк не відповів, вона додала:

Я порочна? Яго каже, що так. Я раніше думала, що це неможливо, бо ти мене кохав.

Принаймні Шарлотта жива. Всередині щось стиснулося; Страйк сів, пристебнув протез і спробував викинути Шарлотту з голови.

Сніданок був непростий. На столі було стільки великодніх яєць, що він був схожий на гніздо з мультфільму. Страйк їв, поставивши тарілку собі на коліна. Люсі купила йому й Тедові по яйцю, і тепер до детектива дійшло, що сестрі він теж би мав купити яйце. У хлопчиків яєць були прости гори.

— А до чого їжак до Великодня? — спитав Адам у Страйка, показуючи дядькові його подарунок.

— Великдень навесні, так? — сказав Тед з того кінця столу.— Тварини, які взимку спали, прокидаються.

— А мій розбився,— сказав Люк, трусячи коробку.

— Дуже прикро,— зронив Страйк, а Люсі кинула на нього дошкульний погляд.

Вона була мов на голках: лаяла синів, коли ті за їдою поринали в телефони, сердито дивилася на Страйка, коли він поглядав у свій телефон, повсякчас визирала у вікно на погоду. Детектив був радий нагоді вийти з будинку по яйця для доньок Полворта, але він пройшов хіба десять метрів униз крутим схилом (і з цигаркою в руці), коли поруч зупинилася вся родина на «дачі». Коли Страйк пошепки пояснив, куди йде, Полворт сказав:

— Та на хрін треба, у них удома шоколаду на рік. Облиш.

Об одинадцятій — у духовці лишили ягнячу ногу, поставивши таймер, а Люку сказали, що айпад у човен брати не можна, а ще був фальстарт, бо меншій доньці Полворта треба було повернутися попісяти, хоча раніше вона казала, що не хоче,— всі спустилися до гавані, де зустріли медсестру Керензу, і піднялися на борт старого Тедового кораблика — «Джоанет».

Колись Страйк був дядьковим першим помічником, але тепер не тримав рівноваги й не міг працювати на вітрилах чи біля керма. Він сидів з жіноцтвом і дітьми, позбавлений необхідності підтримувати розмову, перекрикуючи виляскування вітрил. Тед вигукував команди Полвортові та Джеку. Люк їв шоколад, мружачи очі від холодного вітру; доньки Полворта трусилися, тулячись до матері, яка обіймала їх за плечі. Сльози вже струменіли по обличчю Люсі, яка тримала в руках білу урну-лілею. Поруч Керенза стискала оберемок темно-рожевих троянд, обгорнутий целофаном, тож кричати на дітей, щоб стереглися гіка, доводилося Грегові й Полворту. Вітрильник огинав півострів, на якому вартовим підносився замок Сент-Мос.

Поверхня моря щосекунди мінилася — то поле шафраново-сірого ряботиння, то серпанок сліпучих іскор. Аромат озону був для Страйка такий самий рідний і заспокійливий, як запах пива. Він думав про те, як добре, що Джоан обрала це замість могили, аж тут відчув, як вібрує мобільний у нагрудній кишені. Нездатний опиратися спокусі прочитати повідомлення, звісно ж, від Шарлотти, він дістав телефон і глянув на екран.

Я думала ти повернешся думала ти не даси мені вийти за нього думала ти мені не дозволиш це зробити