Читати книгу - "Гаррі Поттер і орден Фенікса"

Тиша і спокій, коли-не-коли порушувані лише похропуванням або сопінням сплячих портретів, були йому нестерпні. Якби персонажі навколишніх картин могли віддзеркалювати його почуття, то вони б зараз усі кричали від болю. Гаррі пройшовся спокійним, затишним кабінетом, уривчасто дихаючи й намагаючись ні про що не думати. Але ж мусив думати... іншого виходу не було...

Сіріус загинув через нього. Це все була його вина. Якби ж то він, Гаррі, не був такий дурний і не потрапив у Волдемортову пастку, якби не був такий упевнений, що його сни реальні, якби ж хоч трохи замислився, що Волдеморт, як і казала Герміона, міг зіграти на Гарріній любові корчити з себе героя...

Це було нестерпно, він не хотів про це думати... усередині в ньому зяяла жахлива порожнеча, та він не хотів її відчувати й досліджувати — ту темну діру, в якій був Сіріус... куди Сіріус зник. Гаррі не хотів залишатися наодинці з цією безмежною мовчазною пусткою, не міг цього витримати...

Портрет за його спиною дуже голосно захропів, а трохи згодом пролунав холодний голос:

— А, Гаррі Поттер...

Фінеас Ніґелус солодко позіхнув і потягся, дивлячись на Гаррі проникливими вузькими очима.

— Чого це тебе принесло сюди з самого ранку? — спитав нарешті він. — Доступ до кабінету заборонено всім, окрім справжнього директора. Чи тебе, може, прислав Дамблдор? Ой, навіть не кажи... — Він знову солодко позіхнув. — Невже зі ще якоюсь вісткою для мого нікчемного пра-правнука?

Гаррі не міг говорити. Фінеас Ніґелус не знав про Сіріусову смерть, але в Гаррі не повертався язик йому про це сказати. Висловленими вголос словами він би визнав, що це остаточно і безповоротно.

Заворушилися й деякі інші портрети. Злякавшись їхніх запитань, Гаррі пішов до виходу й ухопився за дверну ручку.

Вона не поверталася. Гаррі був тут замкнений.

— Сподіваюся, це означає, — припустив огрядний червононосий чарівник, портрет якого висів на стіні за директорським столом, — що Дамблдор незабаром до нас повернеться?

Гаррі обернувся. Чарівник дивився на нього зацікавлено. Гаррі ствердно кивнув головою. Знову посмикав ручку, але вона не ворухнулася.

— Чудово, — зрадів чарівник. — Без нього було дуже нудно, страшенно нудно.

Він умостився в своєму намальованому кріслі, схожому на трон, і милостиво всміхнувся Гаррі.

— Дамблдор про тебе дуже високої думки, хоч ти, мабуть, і сам це знаєш, — безтурботно вів далі чарівник. — О, так, вельми тебе шанує.

Почуття провини, що зачаїлося у Гаррі в грудях, немов якийсь потворний велетенський паразит, почало там звиватися й корчитися. Гаррі не міг цього витримати, йому було нестерпно залишатися тут на самоті... він ще ніколи не почувався так безнадійно в пастці власної голови й тіла. ніколи так спрагло не жадав стати кимось іншим, ким завгодно...

Порожній камін спалахнув смарагдово-зеленим полум'ям, змусивши Гаррі відскочити від дверей і втупитися в обриси чоловіка, що там обертався. З вогню виникла висока Дамблдорова постать, і на стінах попрокидалися чарівники з чарівницями, а деякі привітали його вигуками.

— Дякую, — м'яко відповів їм Дамблдор.

Спершу він навіть не глянув на Гаррі, а підійшов до сідала біля дверей, вийняв із внутрішньої кишені мантії крихітного, бридкого, обскубаного Фоукса, поклав його обережно на тацю з попелом під золотистим стовпом, на якому зазвичай сидів дорослий фенікс.

— Ну, Гаррі, — врешті відвернувся Дамблдор від пташеняти, — на щастя, ніхто з твоїх друзів-учнів після подій цієї ночі серйозно не постраждав.

Гаррі спробував сказати "добре", але не зміг видушити з себе ні звуку. Йому здалося, що Дамблдор нагадує про всю завдану ним, Гаррі, шкоду. І хоч Дамблдор нарешті дивився йому в очі, причому швидше лагідно, ніж докірливо, Гаррі не наважувався зустрітися з ним поглядом.

— Мадам Помфрі зараз їх усіх латає, — додав Дамблдор. — Німфадорі Тонкс доведеться, мабуть, провести якийсь час у лікарні Святого Мунґо, але вона теж одужає.

Гаррі кивав головою, не відводячи очей від килима, що дедалі світлішав разом з небом за вікном. Він був переконаний, що всі портрети в кімнаті уважно прислухаються до кожнісінького Дамблдорового слова, прагнучи знати, де ж це були Гаррі з Дамблдором і звідки взялося стільки постраждалих.

— Гаррі, я знаю, що ти відчуваєш, — ледь чутно сказав Дамблдор.

— Ні, не знаєте, — раптом голосно вигукнув Гаррі. У ньому закипала лють. Дамблдор нічого не знає про його почуття.

— Бачиш, Дамблдоре? — лукаво втрутився Фінеас Ніґелус. — Ніколи не намагайся збагнути учнів. Вони цього не люблять. Їм краще трагічно нарікати, що їх ніхто не розуміє, втішатися жалістю до самих себе, варитися у власному...

— Годі вже, Фінеасе, — урвав його Дамблдор.

Гаррі повернувся до Дамблдора спиною і втупився у вікно. Бачив удалині квідичний стадіон. Колись там був з'явився Сіріус у вигляді кудлатого чорного пса, щоб подивитися, як грає Гаррі... мабуть, хотів побачити, чи Гаррі достойний Джеймса... Гаррі так у нього про це й не спитав...

— Гаррі, не треба соромитися своїх почуттів, — озвався Дамблдор. — Навпаки... твоя найбільша сила якраз у тому, що ти можеш почувати біль.

Гаррі відчував шалену лють, що палала в жахливій порожнечі його грудей, викликала бажання покарати Дамблдора за його спокій і порожні слова.

— Моя найбільша сила? — тремтячим голосом перепитав Гаррі, дивлячись на квідичний стадіон і не бачачи його. — Ви нічого не розумієте... не знаєте...

— Чого я не знаю? — спокійно спитав Дамблдор.

Це вже було занадто. Гаррі розвернувся, трясучись від люті.

— Я не хочу говорити про свої почуття, добре?

— Гаррі, твої страждання доводять, що ти залишаєшся людиною! Біль — це частина людського існування...

— ТО... Я... НЕ... ХОЧУ... БУТИ... ЛЮДИНОЮ! — загорлав Гаррі, а тоді схопив з тонконогого столика біля себе делікатний срібний прилад і кинув його через усю кімнату. Прилад вдарився об стіну й розбився на сотні крихітних шматочків. Деякі картини злякано або сердито закричали, а портрет Армандо Діпіта докірливо сказав:

— Оце так!

— МЕНІ ВСЕ ОДНО! — крикнув їм Гаррі, схопив лунаскоп і швиргонув його в камін. — З МЕНЕ ДОСИТЬ! Я ВЖЕ ТАКОГО НАДИВИВСЯ! ХОЧУ ВСЕ ПОКИНУТИ, ХОЧУ, ЩОБ УСЕ ЗАКІНЧИЛОСЯ! МЕНІ ВЖЕ ВСЕ ОДНО...

Схопив столик, на якому стояв перед тим срібний прилад, і перекинув його. Столик