Читати книгу - "Бентежна кров, Джоан Роулінг"

— Правда? — озвалася Робін, яка і хотіла почути цю історію, і не хотіла.

— Так, я багато років тому грав у одній п’єсі разом з її зведенюком. Саймон Лаґард, він ще знімався в мінісеріалі про фінансову кризу... як то він називався? Вона прийшла подивитися п’єсу й потім запросила нас на вечерю. Вона мені, власне, дуже сподобалася, така гостроязика. Ніби й шикарна штучка, але значно дотепніша, ніж можна подумати.

— М-м-м,— нейтрально сказала на це Робін і негайно повернулася до себе з чашкою чаю.

«Впевнена, що перед цим вона дзвонила Корму»,— таким був холодний коментар Ільзи по телефону за два тижні після Великодня, коли Робін після ретельного зведення перехресних посилань вдалося вистежити жінку, яка, найвірогідніше, була тією самою Бетті Фуллер, що мешкала на Скіннер-стріт у роки, коли зникла Марго Бамборо. Тепер Бетті проживала в притулку на Санс-вок, неподалік свого попереднього житла, і Робін планувала наступного дня зазирнути до неї — одразу після досудового врегулювання з Метью, яке, здається, врешті-решт уже мало відбутися.

Ільза подзвонила побажати Робін удачі. Робін старалася не думати про те, що доведеться бачитися з Метью, казала собі, що це випробування — то максимум кілька годин... але вечір тягнувся, і складати перелік питань до Бетті Фуллер ставало чимдалі важче, тож спершу Робін навіть зраділа, коли Ільза її відірвала.

— А що каже про всю цю історію з Шарлоттою Корм? — спитала Ільза.

— Нічого,— чесно відповіла Робін.

— Так, він більше про неї не говорить,— погодилася Ільза.— Цікаво, чи довго протримається її шлюб. Мабуть, висить на волосині. Навіть дивно, що воно стільки тягнеться. Вона ж це зробила, тільки щоб дошкулити Корму.

— Ну, вона має дітей від Яго,— нагадала Робін і одразу про це пошкодувала. Ільза вже сказала їй, що вони з Ніком вирішили не робити четверте ЕКЗ.

— Та вона зроду не хотіла дітей,— сказала на це Ільза.— У них з Кормом це спільне. Це, і ще мами схожі. Алкоголь, наркотики й мільйон мужиків, тільки Шарлоттина мама ще жива. То ти з ним про це говорила?

— Ні,— відповіла Робін, у якої від цієї розмови трохи зіпсувався настрій, хоча наміри в Ільзи були найкращі.— Ільзо, вибач, я вже піду. Треба підготувати роботу на завтра.

— А ти не можеш взяти вихідний? Можемо піти на каву, бо тобі після такого точно треба буде відпочити. Корм не буде проти, як гадаєш?

— Не буде,— погодилася Робін,— але ми страшенно завантажені, а цю лінію розробляю я. Та й завдяки роботі буде про що подумати, крім Метью. Зустріньмося на вихідних, якщо маєш час.

Спала Робін погано. Марилася їй, однак, не Шарлотта, а міс Джоне, клієнтка агенції, яка (всі це помітили) так захопилася Страйком, що він попросив Пат не з’єднувати її з ним по телефону. Робін прокинулася до будильника, рада оговтатися від складного сну, в якому виявилося, що міс Джоне насправді завжди була дружиною Метью, а Робін довелося захищатися від обвинувачень у шахрайстві за довгим полірованим столом у темній конференц-залі.

Щоб мати професійний і впевнений вигляд, вона вдягнула чорний брючний костюм, хоча Метью чудово знав, що на роботу вона виходить переважно в джинсах. Кинувши перед виходом погляд у дзеркало, Робін вирішила, що вигляд має бляклий. Стараючись не думати про фотографії Шарлотти Росс, яка майже завжди носила тільки чорний одяг, проте її порцелянова краса тільки сяяла від того ще яскравіше, Робін узяла сумку й вийшла.

Чекаючи на метро, Робін спробувала подолати мандраж, переглядаючи електронну пошту.

Шановна міс Еллакотт,

Як я вже казав, я не готовий говорити ні з ким, крім містера Страйка. Жодним чином не хочу вас образити, але для мене комфортнішою буде чоловіча розмова. На жаль, з початку наступного тижня я буду поза доступом, оскільки по роботі маю виїхати з країни. Однак маю вільний вечір 24 числа. Якщо містерові Страйку це підійде, пропоную зустріч в «Американському барі» при готелі «Стафорд». Це тихе й непримітне місце. Прошу, напишіть, чи прийнятний цей варіант.

Щиро ваш

К. Б. Оукден

За двадцять хвилин, вийшовши на станції «Голборн», Робін переслала це повідомлення Страйкові. До призначеної зустрічі лишалося аж п’ятнадцять хвилин, поблизу було де спокійно випити кави, але вона не встигла нікуди зайти, як задзвонив мобільний. З офісу телефонувала Пат.

— Робін? — почулося знайоме каркання.— Ти не знаєш, де Корморан? Я йому дзвонила, але він не відповідає. Тут до офісу прийшов його брат Ал, чекає на нього.

— Правда? — здивувалася Робін. Вона познайомилася з Алом кілька років тому, але знала, що вони зі Страйком не близькі.— Ні, Пат, я не знаю, де він. Ти не писала йому есемески? Мабуть, він не може зараз говорити.

— Так, я йому лишила повідомлення на автовідповідачі,— відгукнулася Пат.— Гаразд, буду далі в нього стукати. Па-па.

Робін пішла далі, забувши про каву,— так цікаво їй стало, навіщо це Ал прийшов до офісу. Ал їй свого часу сподобався; здавалося, що він у захваті від старшого брата, і Робін здалося це дуже милим. Ал був не дуже схожий на Страйка — невисокий, з прямим волоссям, вузькою щелепою і легкою косоокістю, успадкованою від їхнього зіркового батька.

Думаючи про сім’ю Страйка, Робін завернула за ріг, побачила Метью — і аж зупинилася від дрожу, що її протяв. Він виходив з таксі, вбраний у чорне пальто, якого Робін раніше не бачила. Він обернув голову, і якусь мить вони дивилися одне на одного, мов стрільці, готові до двобою. Тоді в Робін задзвонив мобільний; вона автоматично потягнулася по нього, а коли підвела голову, Метью вже зник у будівлі.

— Алло?

— Привіт,— сказав Страйк,— отримав листа від Оукдена. З країни він їде, ти ба.

Робін