Читати книгу - "Битва королів"

Урцен повернувся з Чорним Лореном.

— Мислився брама,— мовив Лорен.— Ходіть краще самі подивитеся.

Мисливська брама зручно розташувалася поблизу псарні й кухні. Виходила вона просто в луки й ліси, дозволяючи вершникам приїздити й виїздити, обминаючи зимове поселення, тож мисливські гурти віддавали перевагу саме їй.

— Хто тут стояв на варті? — запитав Джон суворо.

— Дренан і Зизий.

Дренан був одним з тих, хто зґвалтував Паллу.

— Якщо малі втекли, цього разу я з них не тільки шкуру злуплю, клянуся!

— Нема потреби,— коротко озвався Чорний Лорен.

І справді не було. Зизий лежав долілиць у рову, а навколо нього плавали, мов білі змії, його власні кишки. Роздягнений Дренан простерся у прибрамній — у затишній кімнатці, звідки керували підйомним мостом. Горло йому розтяли від вуха до вуха. Напівзагоєні шрами на спині приховувала подерта сорочка, чоботи валялися на циновці, а бриджі були спущені до кісточок. На маленькому столику біля дверей стояв сир, а поряд — порожня карафа. І два кубки.

Теон підхопив один і понюхав залишки вина на денці.

— Зизий був нагорі, на мурі, так?

— Ага,— підтвердив Лорен.

Теон пожбурив кубок у вогнище.

— Схоже, Дренан саме штанці спускав, щоб якійсь жінці застромити, аж тут вона застромила йому — здається, його власним ножем. Хай хтось візьме багор і виловить того другого дурня з рову.

Другий дурень виявився в гіршому стані, ніж Дренан. Коли Чорний Лорен витягнув його з води, всі побачили, що рука в нього відірвана по лікоть, половини горлянки бракує, а на місці пупа й паху зяє діра. Багор, яким тягнув його Лорен, прошив йому нутрощі. Сморід стояв жахливий.

— Деривовки,— сказав Теон.— Обидва, я так думаю.

Він з огидою рушив назад до підйомного мосту. Вічнозим оточували два товсті гранітні мури з широким ровом між ними. Зовнішня стіна була вісімдесят футів заввишки, внутрішня — понад сотню. Оскільки людей бракувало, Теону довелося забути про зовнішню оборону, а всіх своїх вояків розмістити на внутрішньому, вищому мурі. Він не хотів, щоб вони опинилися не на тому боці рову, якщо в замку почнеться заколот проти нього.

«Їх було двоє або й більше,— вирішив він.— Поки жінка розважала Дренана, інші звільнили вовків».

Теон попросив смолоскип і повів своїх людей сходами на мур. Полум’я він тримав низенько, шукаючи... ось воно! На внутрішньому боці укріплення й у широкій бійниці між двох зубців.

— Кров,— оголосив він,— незграбно затерта. Думаю, жінка вбила Дренана, а тоді опустила міст. Зизий почув брязкіт ланцюгів, підійшов поглянути — але дійшов тільки сюди. А потім тіло зіштовхнули крізь бійницю в рів, щоб на нього не наскочили інші чатові.

Урцен оглянув мури.

— Інші сторожові башти недалеко, видно смолоскипи...

— Смолоскипи видно, а чатових — ні,— роздратовано буркнув Теон.— У Вічнозимі цих башт більше, ніж у мене людей.

— Четверо вартових на головній брамі,— сказав Чорний Лорен,— і ще п’ятеро, якщо не рахувати Зизого, ходять на мурах.

— Якби він засурмив у ріжок...— почав був Урцен.

«Мені служать самі дурні».

— Уяви, що це ти тут нагорі, Урцене. Темно й холодно. Ти вже стоїш на чатах кілька годин, чекаєш на закінчення зміни. Тут ти чуєш шум і повертаєш до брами — і зненацька нагорі, на сходах, бачиш зелені й жовті очі, що сяють у світлі смолоскипа. На тебе кидаються дві тіні — швидше, ніж ти можеш уявити. Ти помічаєш зуби, починаєш піднімати списа — і тут вони врізаються в тебе й розпорюють тобі живіт, роздираючи дублену шкіру, як марлю,— він добряче штурхнув Урцена.— Й ось ти лежиш горілиць, кишки повивалювалися, а одна з тварюк стиснула тобі зубами горлянку,— Теон обхопив чолов’ягу за худу шию, придавив і посміхнувся.— Скажи-но мені, коли саме ти сурмитимеш у ріжок? — він грубо відштовхнув Урцена, і той, заточившись, врізався в зубець муру. Чолов’яга потер шию. «Слід було знищити цих тварюк того самого дня, як ми взяли замок,— сердито подумав Теон.— Я ж бачив, як вони вбивають, я знав, які вони небезпечні».

— Треба за ними вислати погоню,— мовив Чорний Лорен.

— Не затемна,— Теона не тішила ідея ганятися за вовками в лісі поночі: мисливці дуже легко можуть перетворитися на дичину.— Доведеться дочекатися дня. А поки що піду побалакаю зі своїми вірними підданими.

Внизу у дворі до стіни тулилася збентежена юрма чоловіків, жінок і дітей. Багатьом не дали навіть часу вдягнутися: вони горнулись у вовняні коци чи кулилися голі в плащах і нічних сорочках. Їх оточила дюжина залізних зі смолоскипами в одній руці та зброєю в другій. Віяв вітер, і мерехтливе жовтогаряче світло кидало тьмяні відблиски на сталеві шоломи, густі бороди й неусміхнені очі.

Теон походжав перед бранцями, роздивляючись обличчя. Як на нього, всі вони мали винуватий вираз.

— Скількох бракує?

— Шістьох,— підійшов ззаду Смердюк, від якого пахло милом, а довге волосся розмаялося на вітрі.— Обох Старків, отого болотяника з сестрою, дурника зі стайні й вашої дикунки.

Оша! Він підозрював саме її відтоді, як побачив другий кубок. «Слід було здогадатися, що їй не можна довіряти. Це ж таке саме протиприродне створіння, як і Аша. Навіть імена в них схожі».

— У стайнях шукали?

— Аґар каже, що коні не зникли.

— І Танцівниця досі в стійлі?

— Танцівниця? — нахмурився Смердюк.— Аґар каже, що всі коні на місці. Немає тільки дурника.

«Отже, пішли пішки». Це була найкраща новина з тої самої миті, як Теон прокинувся. Без сумніву, Бран їде в кошику в Годора на спині. Оші доведеться нести Рикона: маленькі ніжки його далеко не заведуть. Теон був певен, що дуже швидко поверне втікачів.

— Бран з Риконом утекли,— повідомив він мешканцям замку, зазираючи їм у вічі.— Хто знає, куди вони подалися?

Ніхто не відповів.

— Вони не могли втекти без допомоги,— провадив Теон.— Без харчів, одягу, зброї.

Він замкнув усі мечі й топори Вічнозиму, але, безперечно, щось люди встигли заховати.

— Я отримаю імена всіх тих, хто їм допомагав. І всіх тих, хто заплющив на це очі.

Відповіддю йому було хіба виття вітру.

— На світанні я їх