Читати книгу - "Чорний дім"

— Я не можу!

— Тайлере, ти можеш.

Тайлер дивиться на Велику Комбінацію, і Джек відчуває, що хлопчик робить кволі, нерішучі зусилля. Нічого не відбувається. Ремені продовжують рухатися, батоги продовжують ляскати, крихітні створіння час від часу падають (або зістрибують) з іржаво-прогнилого південного боку будівлі.

Тайлер знову дивиться на нього, і Джек ненавидить цю порожню дурість в очах, терпіти її не може.

— Я не-е-е мо-ож-жу. — Тайлер скиглить, і Джек дивується, як такому плаксуну взагалі вдалось вижити тут.

Він що, використав усі свої здібності? Невже він витратив увесь свій дар на одне-єдине божевільне вольове зусилля — врятуватись? Невже це справді так? Він не хоче в це вірити. Гнів спалахує в ньому, і він дає Тайлеру ляпаса. Сильного. Дейл розтуляє рот від здивування. Його голова схиляється вбік, очі розширюються від подиву.

Кепка злітає з голови. Джек стояв на колінах перед хлопчиком. Тепер він відкинувся назад, розвалився на своїй дупі посеред Конґе-роуд. Хлопчик… що?

«Штовхнув мене. Подумки штовхнув мене».

Так. І Джек раптом відчуває нову яскравість цього місця, яскравий жмут світла, який конкурує зі світлом біти Ричі Сексона.

— Тпру, чорт, що відбувається? — кричить Док.

Бджоли теж це відчувають, мабуть, більше ніж чоловіки. Їх заколисуюче дзижчання переходить у пронизливий крик, хмара ще більше темніє, коли вони щільніше гуртуються. Тепер це скидається на гігантський кулак під нахмуреними пузатими хмарами.

— Чому ти мене вдарив? — Тай кричить на Джека, і Джек раптом усвідомлює, що хлопчик міг убити його в пориві, якби захотів.

У Вісконсині ця сила приховувалась (її можна було побачити лише добре натренованим оком). Проте тут… тут…

— Щоб розбудити тебе! — Джек кричить у відповідь. Він, відштовхнувшись, підводиться. — Річ була в ній? — і показує на кепку.

Тай дивиться на неї, тоді киває. «Так. Це кепка. Але ти не знаєш, не можеш знати, як сильно вона діє на тебе, доки не знімеш її. Доки хтось не зіб’є її з твоєї забудькуватої голови». Він повертає погляд до Джека. Його очі широкі і спокійні. В них більше немає збентеження чи тупості. Він точно не світиться, він палахкотить зсередини, і всі це відчувають — силу, яку затьмарив лорд Маншан.

— Що ти хочеш, щоб я зробив? — запитує він.

Тайлер Маршалл — дитинча левиці.

Джек знову показує на Велику Комбінацію.

— Це те, через що тобі довелось усе пережити. Ти Руйнівник. — Він робить великий вдих, а тоді шепоче на вухо хлопчику: — Зруйнуй її.

Тайлер Маршалл повертає голову і дивиться на Джека. Він каже:

— Зруйнувати її.

Джек киває головою, і Тай дивиться на Велику Комбінацію.

— Гаразд, — каже він, говорячи не Джеку, а самому собі. Він моргає, ставить ширше ноги, плескає в долоні перед собою. Маленька зморшка з’являється між бровами, кутики губ піднімаються, утворюючи щось схоже на посмішку. — Гаразд, — шепоче Тай.

Якусь мить нічого не відбувається. Тоді з надр Великої Комбінації доноситься гуркіт. Її верхня частина мерехтить, як міраж. Вартові не розуміють, що відбувається, і в повітрі чуються крики від стьогання металевими батогами. Видно, як збентежені, знесилені діти дивляться вгору і роззираються довкруж. Машинний скрегіт посилюється, надходить із сотні різних джерел. Шестерні обертаються в протилежному напрямку. Зубці защемляються, зупинившись, димлять; колеса пришвидшуються, і зубці просто виломлюються. Уся Велика Комбінація здригається і тремтить. Глибоко в землі парові котли вибухають, і стовпи вогню і пари зупиняються, а іноді перерізають ремені, які рухались тисячі років, прокручуючись завдяки мільярду кровоточивих ніжок.

Це неначе в неймовірно величезному металевому кухлі з’явилось сто тріщин одразу. Джек спостерігає, як діти зістрибують з нижніх рівнів і спускаються по конструкції вниз безперервними лавами. Діти виливаються з тремтячої будівлі десятками незламних потоків.

Перш ніж зеленошкірі нероби з батогами організовують спробу зупинити своїх рабів від втечі, бджоли масово збираються навколо величезної ливарні. Коли вартові починають повертатись до дітей, бджоли спускаються розлюченим потоком тріпотливих крилець і голчастих жал. Якась сила передалась їм від Тая, і їхні укуси стали смертельними. Вартові перекидаються і падають з нерухомих ременів і тремтливих балок. Інші, збожеволівши, шмагають батогами один одного, доки котрийсь із них не летить у темряву.

Банда Сойєра не чекає, доки ті повбивають один одного. Королева Бджіл наближається до них з того хаосу, затримується над їхніми підведеними головами і веде їх назад до Чорного Дому.

У світах один за одним — у світах, які межують у численній кількості вимірів всієї нескінченності — зло в’яне і розсіюється: деспоти вмирають, вдавившись курячими кістками; тирани падають швидше, ніж до них встигають долітати кулі, перш ніж їхні підступні коханки подають їм отруйні солодощі; кати у каптурах замертво падають на закривавлених кам’яних підлогах. Вчинок Тая відображається у величезних, незліченних прожилках всесвітів знищенням зла так само, як воно поширювалося. За три світи вище від нашого, у величезному місті, відомому там як Лондіноріум, Тернер Тофам, який протягом двох десятиліть є шановним членом парламенту і протягом трьох — садистом-педофілом, раптом спалахує полум’ям, йдучи по людному авеню, відомому як Пік-а-Дері. Двома світами нижче привабливий молодий зварювальник на ім’я Фредді Ґарвер з Айрс Ісле, трохи менш досвідчений член Тофамського клану, скеровує свій зварювальний пальник на власну ліву руку і спалює всю плоть аж до кісток.

Високо-високо ув’язнений Багряний Король відчуває глибокий біль у животі і, кривляючись, опускається на стілець. Він знає, що щось важливе змінилося в його похмурому королівстві.

Одразу ж за Королевою Бджіл Тайлер Маршалл з блиском в очах і без страху на обличчі їде верхи на плечах Джека, неначе королівський хлопчик. За Джеком і його друзями сотні за сотнями дітей, які рятуються втечею від споруди, що руйнується, від Великої Комбінації, виходять потоком на Конґе-роуд і пустельні поля з обох боків від неї. Деякі з цих дітей — з нашого світу, багато — ні. Діти йдуть темними порожніми рівнинах, одягнені в лахміття, натовпом наближаючись до входів своїх особистих всесвітів. Батальйони кульгаючих дітей ідуть похитуючись, неначе колони п’яних мурах.

Діти, які йдуть за Бандою Сойєра, не менш обдерті, ніж інші, половина з них голі або майже голі. Це діти, чиї обличчя ми бачили на картонних упаковках з-під молока, рекламних листівках з написом «ЗНИКЛИ» і на сайтах, спеціально створених для розшуку дітей, обличчя зі снів убитих горем матерів і нещасних татусів. Дехто з них сміється, дехто плаче, дехто і те і інше.