Читати книгу - "Гаррі Поттер і орден Фенікса"

У повітрі над Дамблдором спалахнув вогонь, і Волдеморт з'явився цього разу на постаменті серед басейну, де ще недавно височіли п'ять статуй.

- Обережно! - закричав Гаррі.

Та водночас з його криком черговий струмінь зеленого світла вистрілив у Дамблдора з Волдемортової чарівної палички, а змія кинулася вперед...

Перед Дамблдором раптом виник Фоукс - він широко розкрив дзьоба й проковтнув увесь зелений промінь. Вибухнув вогнем і впав на підлогу - маленький, зморщений і безкрилий. У ту ж мить Дамблдор довгим і плавним рухом змахнув паличкою. Змія, що ось-ось мала вп'ястися в нього зубами, підлетіла високо вгору й перетворилася на пасмо темного диму, а вода в басейні піднялася і накрила Волдеморта, наче кокон з розтопленого скла.

Кілька секунд було видно тільки темну, розмиту, безлику Волдемортову постать, що невиразно мерехтіла на постаменті, намагаючись вирватися з тієї задушливої пастки...

А далі він зник, і водяна маса з гуркотом ринула назад у басейн, переливаючись через краї і розхлюпуючись по блискучій підлозі.

- ВОЛОДАРЮ! - закричала Белатриса.

Було ясно, що все закінчилося, і ясно, що Волдеморт утік, тож Гаррі намірився вибігти з-за статуї-охоронця, але Дамблдор загорлав:

- Залишайся на місці, Гаррі!

Уперше в Дамблдоровім голосі забринів страх. Гаррі не міг зрозуміти, чому, адже в залі не було вже нікого, окрім них самих, ридаючої Белатриси, яку й досі не відпускала статуя чарівниці, та фенікса-пташеняти Фоукса, що кволо попискував на підлозі...

І тут Гаррін шрам вибухнув, і він зрозумів, що вмирає. Це був абсолютно пекельний, абсолютно нестерпний біль...

Його вже не було в цій залі, він був обмотаний кільцями якоїсь істоти з червоними очима, так туго, що Гаррі вже не знав, де закінчувалося його власне тіло і де починалося тіло істоти. Вони злилися в єдине ціле, пов'язані спільним болем, і не було рятунку...

А тоді істота заговорила Гарріними вустами, і він у муках відчув, як рухається його щелепа...

- Убий мене, Дамблдоре...

Гаррі був засліплений і помирав, кожною клітиною тіла волаючи про порятунок. Він відчув, як істота знову скористалася його вустами...

- Якщо смерть - це ніщо, Дамблдоре, то вбий хлопця...

Тільки б припинився цей біль, - думав Гаррі... - хай би нас убили... закінчуй, Дамблдоре... смерть - це ніщо порівняно з цим...

І я знову побачу Сіріуса...

Серце Гаррі затріпотіло від хвилювання, і тут кільця істоти ослабли, а біль ущух. Гаррі лежав долілиць, без окулярів, і тремтів, немовби підлога була крижана, а не дерев'яна...

А ще в залі лунали голоси, багато голосів...

Гаррі розплющив очі й побачив свої окуляри біля ніг безголової статуї, що перед цим його охороняла, а тепер лежала на спині, потріскана й нерухома. Надів їх, підняв голову й побачив прямо перед собою гачкуватий ніс Дамблдора.

- З тобою все гаразд, Гаррі?

- Так, - відповів він. Ним так трясло, що він ледве тримав голову. - Так, я... а де Волдеморт, де... хто всі ці... що...

У великій залі було повно людей. Підлога віддзеркалювала смарагдово-зелені язики полум'я, що ожило в усіх камінах уздовж стіни, і там з'являлися усе нові й нові чарівники та чарівниці. Коли Дамблдор допоміг йому встати, Гаррі побачив, що маленькі золоті статуї ельфа-домовика та ґобліна ведуть попід руки приголомшеного Корнеліуса Фаджа.

- Він тут був! - закричав чоловік у яскраво-червоній мантії з волоссям, зав'язаним на потилиці у хвостик, показуючи на купу золотих уламків з протилежного боку зали, де зовсім недавно лежала під статуєю Белатриса. - Я бачив його, містере Фадж! Клянуся, це був Відомо-Хто, він схопив жінку і роз'явився!

- Я знаю, Вільямсоне, знаю, я сам його бачив! - белькотів Фадж. З-під його смугастої мантії виднілася піжама, він важко дихав, наче щойно пробіг кілька кілометрів. - Мерлінова борода... тут... тут!.. у Міністерстві магії!.. пресвяті небеса... просто неймовірно... слово честі... як таке могло?..

- Корнеліусе... - сказав, помітно втішений, що з Гаррі все гаразд, Дамблдор і вийшов наперед (усі помітили його аж тепер - дехто наготував чарівні палички, а інші просто ошелешено дивилися. Статуї ельфа й ґобліна заплескали в долоні, а Фадж з несподіванки підстрибнув, і його ноги в капцях відірвалися від підлоги). - Якщо ти спустишся у відділ таємниць, то в залі Смерті знайдеш кількох утікачів-смертежерів, зачаклованих протироз'явним закляттям. Вони очікують твого рішення, що з ними робити.

- Дамблдоре! - отетеріло зойкнув сам не свій Фадж. Ти... тут... я... я...

Він дико зиркнув на аврорів, яких привів з собою, й було очевидно, що вже збирався, мабуть, крикнути: «Хапайте його!»

- Корнеліусе, я готовий боротися з твоїми людьми... і знову перемогти! - погрозливо застеріг Дамблдор. - Але кілька хвилин тому ти на власні очі бачив доказ того, що я цілий рік казав правду. Лорд Волдеморт повернувся. Ти увесь цей час полював не за тим, за ким було треба, тож нарешті настав час прислухатися до здорового глузду!

- Я... ні... ну... - почав було Фадж, озираючись довкола, ніби сподівався, що хтось підкаже, як вчинити. Коли ж ніхто не обізвався, він звелів: - Дуже добре... Доліш! Вільямсон! Спустіться у відділ таємниць і подивіться... Дамблдоре, ти... ти повинен пояснити... фонтан Магічної братії... що сталося? - трохи не заскімлив він наприкінці, поглядаючи на підлогу з розкиданими рештками статуй чарівника, чарівниці й кентавра.

- Ми про це поговоримо після того, як я відішлю Гаррі назад у Гоґвортс, - сказав Дамблдор.

- Гаррі... Гаррі Поттера?

Фадж обернувся і вп'явся очима в Гаррі, що й далі стояв під стіною біля лежачої статуї, яка охороняла його під час двобою Дамблдора з Волдемортом.

- Він... тут? - Фадж спантеличено розглядав Гаррі. - Як... Що це означає?

- Поясню згодом, - повторив Дамблдор, - коли Гаррі повернеться до школи.

Він пішов від басейну туди, де на підлозі лежала золота голова чарівника. Спрямував на неї чарівну патичку й пробурмотів: - Летус! - Голова засяяла блакиттю, кілька секунд зі стуком і брязкотом потрусилася на дерев'яній підлозі, а тоді знову завмерла.

- Стривай, Дамблдоре! - запротестував Фадж, коли Дамблдор підняв з підлоги голову й поніс її до Гаррі. - Ти не маєш дозволу на використання цього летиключа! Не можна такого виробляти на очах у міністра магії! Ти... ти...

Він затнувся, коли Дамблдор владно глянув на нього поверх своїх окулярів-півмісяців.

- Підготуєш наказ про звільнення з Гоґвортсу Долорес Амбридж, - звелів Дамблдор.