Читати книгу - "Шлях королів. Хроніки Буресвітла"

— Гаразд, — погодився Лірін, — Каладіне.

38

Прожектер

«Будучи породженням темряви, вони все ще затавровані нею: темрява позначилася на їхніх тілах, як-от вогонь — на душах». — Я маю Нашашон-Наваміс за надійне джерело, проте не певна щодо правильності цього перекладу. Може, варто знайти оригінальну цитату в чотирнадцятій книзі «Сельду» та самій її перекласти?

Думки Каладіна плуталися.

«Стійка гарячка, супроводжувана холодним потом і маренням. Імовірна причина — зараження ран. Рекомендується промивання антисептиком для захисту від спренів гниття. Пацієнт потребує посиленого питва».

Він знову перебував у Гартстоуні, разом із родиною. От тільки вже був дорослим. Солдатом, яким і став. І більше не вписувався в їхнє коло. Батько знову й знову питав його: «То як же так вийшло? Адже ти заявив, що хочеш бути хірургом. Хірургом…»

«Множинні переломи ребер. Результат травми тулуба, спричиненої побиттям. Рекомендується туга пов’язка на грудну клітку й утримання від діяльності, що потребує значних фізичних зусиль».

Час від часу, розплющуючи очі, він бачив темну кімнату. Холодну, з кам’яними стінами й високою стелею. Ряди інших чоловіків, котрі лежать, накриті ковдрами. Трупи. Це трупи. І склад, де їх виставили на продаж. Але хто купує мерців?

Великий князь Садеас. Трупи потрібні йому. Після купівлі вони ще рухаються, але вже мертві. А ті дурні відмовляються прийняти це та вдають, ніби живі.

«Рвані рани обличчя, рук і грудей. У кількох місцях наявне відшарування епідермісу, спричинене довготривалою дією великобуряних вітрів. Рекомендується накладання пов’язок на уражені ділянки шкіри та нанесення денокаксової мазі для пришвидшення регенерації епітелію».

Час спливає. Багато часу. Він повинен бути мертвий. Чому він і досі живий? Йому хочеться зручно влягтися й піти в небуття.

Але ні. Ні. Він підвів Тіена. Підвів Ґошела. Підвів своїх батьків. Підвів Даллета. Любого Даллета.

Він не підведе Четвертого мосту. Нізащо не підведе!

«Переохолодження, спричинене дією екстремально низьких температур. Потрібне зігрівання постраждалого. Рекомендується забезпечити збереження ним сидячого положення. Сон категорично протипоказаний. Виживання пацієнта протягом кількох найближчих годин вказує на сприятливий прогноз без довготривалих негативних наслідків для здоров’я.

Виживання протягом кількох годин…»

Виживання мостонавідників не передбачене.

Чого б це Ламарілу таке казати? Що це за військо, куди вербують людей, які не потрібні живими?

Він надто вузько розглядав ситуацію, не бачив далі свого носа. Йому треба зрозуміти завдання армії. Ось він нажахано спостерігає за ходом битви. Що він накоїв?

Треба повернутися й усе виправити. Але ні. Він же поранений, хіба не так? На каміння скрапує кров. Він — один із убитих списників. Член обслуги Другого мосту, якого підставили під удар ідіоти з Четвертого, спрямувавши на нього всі стріли.

Як вони посміли? Як посміли?

Як сміли вижити, вбивши мене!

«Розтягнення сухожиль, розриви м’язів, забої й переломи кісток і постійні больові відчуття, спричинені перебуванням в екстремальних умовах. Рекомендується суворе дотримання пацієнтом постільного режиму. При виявленні обширних, стійких гематом або блідих ділянок шкіри, що свідчать про внутрішню кровотечу, слід вдатися до хірургічного втручання, оскільки та може становити загрозу життю».

Він бачив спренів смерті. Чорних, багатоногих, завбільшки з кулак. Їхні глибоко запалі очі виблискували червоним, залишаючи за собою смуги палаючого світла. Вони купчилися довкола нього, перебігаючи з місця на місце. Звучання їхніх шепітливих голосів нагадувало шурхіт рваного паперу. Вони жахали його, проте втекти від них було ніяк. Він заледве міг поворухнутися.

Ці спрени з’являються тільки тим, хто при смерті. Ти бачиш їх, а тоді помираєш. Лише дуже небагатьом мазунчикам вдавалося вижити. Спрени смерті знали, коли наближався кінець.

«Пухирі на пальцях рук і ніг, спричинені обмороженням. Рекомендується обробка антисептиком у міру їхнього перетворення на відкриті рани. Потрібна стимуляція природних регенераційних ресурсів організму. Непоправна шкода здоров’ю малоймовірна».

Перед спренами смерті стояла крихітна світна постать. Уже не напівпрозора, якою завжди бувала раніше, а зіткана з чистого білого світла. М’які риси її жіночного обличчя стали шляхетнішими, кутастішими — наче у воїна давноминулих часів. Аж ніяк не дитячими. Вона несла варту в нього на грудях, стискаючи світляний меч.

Це сяйво було таке чисте, таке миле, що здавалося, це світиться саме життя. Щоразу, коли один зі спренів смерті підбирався занадто близько, та кидалася в атаку, розмахуючи променистим клинком.

Світло відганяло їх.

Проте спренів смерті було чимало. Їх усе більшало раз від разу, коли свідомість прояснювалась і він міг бачити.

«Сильні галюцинації, спричинені травмою голови. Необхідний постійний нагляд за постраждалим. Категорично протипоказаний алкоголь. Для зменшення черепно-мозкового набряку рекомендована кора шестифутовика. У критичних випадках допускається застосування вогнемоху, що призначається в мінімальних дозах з огляду на можливість розвитку в пацієнта залежності від препарату.

У разі неефективності медикаментозного лікування необхідні трепанації для зменшення внутрішньочерепного тиску.

Високий ризик летального результату».

* * *

Тефт увійшов до казарми опівдні. Пірнувши в її напівтемне приміщення, він немов опинився в печері. Кинув погляд уліво — туди, де зазвичай відлежувались інші поранені. Наразі ті були надворі, гріючись на сонечку. Усі п’ятеро помалу одужували, навіть Лейтен.

Проминаючи ряди скруток із ковдр, складених попід стінами, Тефт пройшов у кінець казарми, де лежав Каладін.

«Бідолаха, — подумав новоприбулий. — Навіть не знаю, що гірше: бути однією ногою в могилі чи вимушено чахнути тут, у темряві?»

Але вибору не було. Четвертий міст ходив по тонкому льоду. Командира дозволили зняти, і поки що ніхто не пробував завадити їм піклуватися про нього: чи не вся армія чула, що великий князь Садеас виставив хлопця на суд Прародителя бур.

Ґаз прийшов було глянути на нього, і від побаченого зловтішно фиркнув. І, очевидно, доповів начальству, що Каладін, вважай, мертвий. З такими ранами довго не живуть.

Але той тримався. Солдати аж зі шкури пнулися, щоби хоч одним оком глянути на нього. Те, що він вижив, було чимось неймовірним. Табором поповзли балачки. Його віддали на суд Прародителю, а той взяв і помилував. Справжнє чудо. Звісно ж, Садеасу це не подобалось. Тож із дня на день варто було очікувати, що котрийсь зі світлооких захоче позбавити патрона цієї проблеми. Ясновельможний не міг діяти відкрито — бо