Читати книгу - "Позбав мене від нареченого, сестричко, Ольга Обська"

Розділ 13. Передчуття свята

Брайан тричі провів по Елізабет поглядом: вгору-вниз, вгору-вниз, вгору-вниз. На жаль, йому не привиділося. Картина залишалася незмінною — його майже наречена, яку весь світ знав, як вишукану витончену леді, була все в тому ж, у чому прийшла, — у брезентовому комбінезоні автомеханіка та короткій курточці до пари.

Брайан нарахував не менше десяти кишень, хоча не зміг би пояснити, навіщо рахував.

Елізабет анітрохи не зніяковіла під його шокованим поглядом, хоча він дуже намагався вкласти у свій погляд всю киплячу глибину почуттів, які вона викликала в ньому.

— Ваша світлосте, ви такі напружені. Щось не так? — запитання супроводжувалося найневиннішою усмішкою.

Її гарненька голівка злегка схилилася набік. Брайану хотілося загарчати, але він заговорив майже люб'язно.

— Леді Елізабет, ви не вважаєте, що ваше вбрання злегка не відповідає протоколу чайної церемонії?

— Хіба що зовсім трохи, — вона переклала промаслений гайковий ключ із лівої нагрудної кишені в праву, ніби це могло кардинально щось змінити. — Хочу зауважити, що я й не збиралася на чай. В іншому разі, певна річ, надягла б свою найкращу коктейльну сукню.

І знову її премиле личко осяяла премила усмішка. Ух, як майстерно вона потішається над ним. Брайану подобалася в жінках дотепність. Тільки він ніколи раніше не помічав, що Елізабет має гострий язичок. Хоча чому він дивується? Вона зізналася, що пише статті для газети. А хто, як не журналісти, майстри їдкого слівця?

— Я пам'ятаю, ви пробралися сюди в пошуках сенсації, — викривально заявив Брайан. — Це саме те, про що я хотів поговорити з вами після чаювання, коли мої гості поїдуть.

Він збирався з'ясувати, яку саме сенсацію шукала Елізабет у його замку і чи не вдалося їй зробити хоча б крихітний крок у напрямку таємниці, яку він старанно приховує.

— Після чаювання? — Перепитала Елізабет. — Але мені здалося, ви передумали, щоб я залишалася на чаювання, якщо не вважаєте цей безперечно зручний костюм достатньо світським.

Вона вийняла з кишені на стегні величезні плоскогубці, покрутила їх у руці і заткнула за пояс.

Гнів Брайана змінився бажанням голосно розсміятися, варто було йому уявити, як у вітальні, де за чайним столиком чинно розташувалися манірні Лаура і Крістофер, з'являється Елізабет у комбінезоні автомеханіка з плоскогубцями за поясом і незворушно приєднується до чайної церемонії. Неважко спрогнозувати, якими стануть обличчя непроханих гостей.

Можливо, він навіть не відмовив би собі в задоволенні спостерігати цю сцену, якби Лаура не мала слави першої пліткарки. Невідомо, якої форми набуде її переказ сьогоднішніх подій. Розсудливіше було б дозволити Елізабет поїхати додому і таким чином не дати непроханим гостям побачити, яким костюмам вона віддає перевагу в автомобільних прогулянках. Проте Брайану зовсім не хотілося відпускати її. Він передчував розмову з нею віч-на-віч, в якій відіграється і за її проникнення в замок, і за Снігового Діда, і за автомеханіка. Однак він не уявляв, як вирішити проблему з її одягом. Очевидно, що вона приїхала сюди саме в цьому костюмі і не взяла з собою змінного вбрання, тому що, будьмо чесними, вона дійсно не чекала запрошення на чай.

— Запрошення на чай залишається чинним, — тим не менше заявив він. — Ідіть поки що в кімнату, яку ви зайняли зі своєю компаньйонкою, а я пришлю за вами, коли чай буде поданий.

Освальд розкладав у позолочені вазочки цукерки та печиво під пильним наглядом Євграфа, що вальяжно розкинувся на кухонному пуфику.

З обличчя управителя не сходила посмішка. Він був радий, що цей чудовий чайний сервіз роботи самого Борнако Форріччеллі нарешті знову в дії, а його господар знову в тонусі.

— Ваша Світлосте, — звернувся Освальд до кота, — я знаю, що ви скептично ставитеся до того, щоб вести рахунок, але погодьтеся, цей раунд за нею.

Євграф поблажливо глянув на управителя і примружив праве око на знак згоди.

Освальд наповнив соусники п'ятьма видами трав'яних та фруктово-ягідних сиропів, якими прийнято ароматизувати чай.

— Думаю, їй сподобається м'ята та полуниця, — припустив він. — А господар обере лимон. Він завжди його вибирає.

Тоненькі скибочки сушених та свіжих фруктів лягли на плоску тарілочку віяловим візерунком. Від сиропів та здоби кімната наповнилася чарівними ароматами. Так пахне свято, чи, точніше, передчуття свята.

Освальд узяв свічники зі свічками, але Євграф глянув несхвально.

— Так, ви маєте рацію, Ваша Світлосте. Зарано. Залишимо свічки на потім.

Управитель обвів поглядом піднос — чи все він передбачив? Здається, нічого не забув. Але перш ніж вирушити у вітальню накривати стіл, він запитливо глянув на Євграфа.

— Мій господар у скрутному становищі, — Освальд усміхнувся, — його одяг промок наскрізь і він не знає, що робити з її одягом. Дозволите втрутитися? Зовсім трохи?

Кіт схилив голову набік і поступливо змахнув хвостом, показуючи, що дає свою згоду.