Читати книгу - "Зоряні Війни :світло новой надії, Bogdana reider"

Люк с Квінланом не збирались  приземлятися на Татуїн  уже тем паче  розбивати корабель.  І тепер вони  розмовляли якійсь катіні з якимось контрабандистом, щоб доставив їх на Стьюджон де був їх  храм  який вони стільки років вважали домом  

— Це занадто ризиковано показувати місце знаходження нашого храму, — сказав Люк, знімаючи капюшон своєї світло-блакитної мантії, оголюючи своє обличчя, яке відображало турботу і невпевненість.

— Хан Соло здався мені надійним, — відповів Квінлан, його голос був спокійним, але рішучим. — Він вже допомагав нам раніше, і знає, як діяти в небезпечних ситуаціях.

Люк, попри сумніви, які вирували в його душі, вирішив довіритися своєму другу. Квінлан мав великий досвід і інтуїцію, які не раз рятували їх у складних ситуаціях.

— Добре, — зітхнув Люк, погоджуючись. — Але ми повинні бути дуже обережними. Наш храм — це не просто місце, це наш дім, і ми не можемо ризикувати його безпекою.

Квінлан кивнув, розуміючи всі побоювання Люка.

— Звісно, ми не будемо розкривати всіх наших таємниць. Хан Соло привезе нас туди, але він не дізнається деталей розташування храму. Ми будемо діяти обережно, — запевнив він. Люк відчув, як напруга трохи зменшилася. Він знав, що Квінлан завжди має план на всі випадки життя, і це давало йому певне заспокоєння.

— Гаразд, — сказав він, дивлячись на Квінлана. — Зустріньмось з Ханом і дізнаємося, як він планує доставити нас на Стьюджон.

***

Коли вони підійшли до місця зустрічі, Хан Соло вже чекав на них біля свого корабля, "Тисячолітнього сокола". Він виглядав спокійним і впевненим, як завжди.

— Привіт, хлопці, — привітався він, усміхаючись. — Ви готові до подорожі?

— Привіт, Хан, — відповів Люк, кивнувши на знак привітання. — Так, ми готові. Але нам потрібно обговорити деякі деталі.

Хан підняв брови, але його усмішка не зникла.

— Звісно, що завгодно, — сказав він. — Що вас турбує?

Квінлан виступив вперед і коротко пояснив ситуацію.

— Ми не можемо розкрити точне місце знаходження нашого храму. Але ми довіряємо тобі, Хан. Ми сподіваємося, що ти зможеш доправити нас якомога ближче до Стьюджону, не привертаючи зайвої уваги, — сказав він. Хан уважно вислухав і кивнув.

— Я розумію ваші побоювання. Ми зробимо це максимально непомітно. Я доставлю вас в безпечне місце поблизу, а далі ви зможете добратися самі, — запевнив він. Люк і Квінлан обмінялися поглядами та кивнули.

— Добре, Хан. Ми згодні, — сказав Люк.

— Тоді не варто гаяти час, — відповів Хан, жестом запрошуючи їх на борт "Тисячолітнього сокола". — Поїхали! Хан спостерігав за джедаями за скільки років він перше бачив  їх так близько .Раніше для таких як він зустрічі з одним з них означала арешт.  Він подивився як молодший з джедаїв грав саббак з Чубаккой  не на гроші звісно, а на те хто виграє хто програє 

— Цікавий ви народ, джедаї, — зауважив Хан, дивлячись на гру. — Ви завжди такі серйозні, але ось зараз я бачу, що ви можете й розслабитися.  Квінлан Вос усміхнувся, почувши ці слова. 

— Ми теж багато чого чули про тебе, Хане, — відповів він, кинувши карту на стіл. — Ти досить відомий у наших колах, знаєш. Хан знизав плечима і посміхнувся.

— Ну, мені подобається думати, що я роблю своє життя цікавим, — сказав він, сідаючи поруч. — Але скажи мені, Люк, як це — бути джедаєм? Я чув багато історій, але вони всі такі... міфічні. Люк задумався на мить, дивлячись на карту, яку тримав у руці.Хлопець задумався  з надією подивися на свого майстра, але Вос покачав головою  . В 15 років можна вже відповісти  самому

Люк глибоко вдихнув, підбираючи слова, щоб відповісти на запитання Хана. Він подивився на Хана, а потім на Чубакку, який також зацікавлено слухав.

— Бути джедаєм — це більше, ніж просто володіти силою і світловим мечем. Це шлях життя, обраний для служіння галактиці та її мешканцям, — почав Люк. — Ми вчимося контролювати свої емоції, бути в гармонії з силою і використовувати її для добра. Це не завжди легко, і інколи здається, що це більше тягар, ніж дар. Але кінець кінцем, це дає нам можливість захищати та допомагати тим, хто цього потребує. Хан уважно слухав, його звичайна усмішка трохи згасла.

— Звучить важко, — сказав він, злегка нахмурившись. — Але я бачу, що для вас це важливо. І це, напевно, те, що робить вас такими особливими.

— Так, — кивнув Квінлан, вставляючи своє слово. — Бути джедаєм — це також про вірність своїм принципам і віру в те, що добро завжди переможе зло, навіть коли обставини говорять протилежне. Чубакка гарчав щось схвальне, і Люк посміхнувся, відчуваючи, як напруга поступово зникає з розмови. Він відчував, що завдяки цій розмові Хан і Чубакка почали краще розуміти, хто такі джедаї та чому вони роблять те, що роблять. Працював комунікатор появилась жінка джедайка  доволі симпатична, але чімось налякана 

— Мамо що трапилось  і де Лія.Еніка озирнулася немовби  її б боялась що за нею слідять 

— Інквізитори нам ..Не вибратися вони кругом  ..Допомога .Св язок був дуже поганий ..Поклич батька  сам не літи .Св язок перервався 

— Обі-Ван не встигне  промовив Квинлан 

— Майстер мама і сестра може розраховувати тільки на нас .

— Хан плани міняються  .Треба спасти дам в біді  та попутно пояснити чому не варто чіпляти наших жінок 

 — Якщо мама і Лея самі їм не пояснили. Додав хлопець Хан, почувши серйозність ситуації, відкинув свою звичну невимушеність і зосередився.

— Гаразд, хлопці, у нас є новий план. Я можу доставити вас до місця, але вам доведеться діяти швидко. Інквізитори — це не жарти, — сказав він, готуючи "Тисячолітнього сокола" до зльоту.

Квінлан і Люк швидко обмінялися поглядами, обидва розуміючи важливість моменту. Вони знали, що від їхньої швидкості та рішучості залежить життя Еніка та Леї.

— Хан, ми готові. Дякую за допомогу, — сказав Люк, відчуваючи, як серце починає битися швидше від хвилювання.